ніхто не зупинить ідею, час якої настав

Які я три загрози бачу руху за гідну столицю на прикладі учорашнього “Маршу за Київ”?
По-перше, це перетворення заходу на те, що в країні-агресорі називається “монстрацією”, тобто на дифіляду міських божевільних з трохи прибамбаханими плакатами, яких ніхто не боїться.
Карнавальність потрібна в розумних межах. Бо інакше це все буде сприйматися, як міське шоу фріків, куди незабаром почнуть заглядувати і певні депутати Київради з тих, що спамлять мою стрічку, видаючи себе за захисників міста, або й навіть якісь репрезентанти від Кличка з меседжем про хорошого мера та лихих забудовників/Зеленського/Ткаченка тощо.
Працюючи на Борщагівці минулого року я неодноразово бачив масові протести проти будівництва ТЦ “Апрєль”, які відвідував такий собі Бахмиатов (до речі, де він), запевняючи, що Кличко в курсі, він все знає, і звичано допоможе (брехав, однім словом). Згадуючи часи Януковича – це спроба задавити протест через педалювання теми “аполітичного майдану”.
По-друге, нам також загрожує й політичний майдан. Після політичного банкрутства проєктів “Самопоміч” та “Голос”, з’явилося чимало охочих окучувати цю ділянку і наростити за рахунок протестів політичний капітал.
Учора на Марш за Київ, кажуть, бачили Притулу, який геть не заступився свого часу за особняк архітектора Казанського на Володимирському узвозі, знесеного його близьким родичем. Припускаю, незабаром з’явиться ще багато охочих очолити протест, не виключено – вже з заготовленими списками до Київради, де є одна чи дві вакансії для весільного “захисника Києва”, всі інші будуть використані як масовка. При цьому, не маючи політичного представництва, весь рух має шанси перетворитися на карикатуру (п. 1).
Фактично, стоїть завдання “створення знизу” політичної партії, подібна традиція давно вже забута в загальнонаціональному масштабі, але є цікавий досвід маріупольської “Сили людей”, є “Народовладдя” Левченка з Кутняком. Я усвідомлюю, що цих двох у столиці прийнято вважати особами дещо психованими, але це нормально для країни, прогрес якої зумовлено протистоянням чесних проти розумних. І якщо ви хочете мати політика чесного, то вже будьте готові до того, що він буде трохи нерозумним. Бо як тільки він набирається розуму, то заодно і набирається знань, де можна стибрити гроші – і як не дивно одразу впроваджує ці знання на практиці.
По-третє, як в політичному так і не в політичному варіянті існує реальна загроза, що під час заходів умовні “капіталісти” почнуть бити морди умовним “комуністам”, а ще ж до маршу не приєдналися феміністкині чи рух “Білий молот” або Володимир Чемерис (після чого проєкт можна буде сміливо закривать).
Тут єдиний вихід – чітко артикулювати цілі вищі за комуністично-капіталістичний дискурс (наприклад, садиба Борбана позасімнівно може об’єднати обидва напрямки). Очолюючи з 1999 року товариство “Україна-КНДР”, що частково складається з комуністів а частково з націоналістів я помітив, що практика анімаційного персонажу крихітки Єнота інода дає вражаючий ефект: ворожі сили починають бачити одне в одному людські риси і навіть хвалитися “ти не повіриш, але я учора з таким комунякою пив”. Деяку надію дає те, що учорашне протистояння НМД було викликане незрозумілістю термінів. Без сумніву у місті є люди, які вважають “Квіти України” символом комунізму, але це не означає, що всі декомунізатори хочуть знести “Квіти України”.
Стосовно гасел “Капіталізм убиває”, то я не в силах прибрати із міста Києво-Могилянську Академію, і нам якось доведеться ще певний час жити пліч-о-пліч з її випускниками, по можливости проводячи з ними курси соціальної реабілітації та адаптації до дорослого життя.
Загалом же ніхто не зупинить ідею, час якої настав.

рек

цікаве