ЮРІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ВИСВЯТИЛИ НА УКРАЇНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО

ЮРІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ВИСВЯТИЛИ НА УКРАЇНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО ЄРУСАЛИМСЬКИЙ ТА КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ ПАТРІАРХИ!
Як засвідчував секретар французького посольства у Стамбулі де ла Круа, саме Константинопольський патріарх Парфеній IV після отримання на початку 1676 року звістки про зречення Петра Дорошенка від булави запропонував турецькому урядові призначити новим гетьманом і князем Правобережної України Юрія Хмельницького: «…Патріарх на ім’я Парфеній відправив із ним (О. Маврокордато) цього священика, щоб той міг детально і якнайточніше розповісти великому візирю про перехід Дорошенка [під владу московського царя] …Цей піп сказав йому, що у Семи Баштах сидів колись чернець, син князя Хмельницького, начальника козаків, ув’язнений багато років тому, який колись уже командував цими людьми після смерті свого батька і було нескладно їх привести під його владу» .
Спочатку Юрій Хмельницький, який був пригнічений довгими роками ув’язнення, відмовлявся від пропонованої йому ролі, окрім всього, розуміючи, що у разі згоди буде змушений виконувати роль залежного правителя та постійно рухатися у руслі османської політики. Однак, через деякий час у результаті настійливих вмовлянь Парфенія IV Могилала та під загрозою смерті (які, очевидно, йшли з вуст турецького драгомана) «він дослухався до переконань патріарха й товмача, які повідомили йому, що він не може порушити наказ великого правителя, не прирікши себе на смерть, а грецьку церкву на велике приниження» .
Інший сучасник тих подій, російський військовий інженер, шотландець Патрік Гордон, залишив такі свідчення:
«Цією весною ми отримали такі відомості: великий султан… звелів патріарху Єрусалимському дати дозвіл Юрасю Хмельницькому покинути монастир, возвеличив його в князі України і в гетьмана, віддав йому всіх полонених, захоплених у 1674 р., коли [султан] захопив Умань і Ладижин. З оними, кількістю 5 000, Хмельницький перейшов Дністер і мав отримати з Кам’янця гармати і бойові припаси…» .
Згадка П. Гордона засвідчує причетність єрусалимського патріарха Досифея ІІ Нотара (на той час він тимчасово проживав у Константинополі), до звільнення українського бранця. Наскільки можна довіряти такому свідченню, адже сам Гордон не був присутній на той час в Стамбулі і якими джерелами інформації керувався російський воєначальник при згадуванні єрусалимського патріарха? Поза тим, можна припустити, що цей вселенський ієрарх брав участь у процедурі висвяченні Ю. Хмельницького на князювання в Україні, адже саме у цей час він приїхав до Константинополя з Єрусалиму .
Питання церковного висвячення в князя Русі-України сина Богдана Хмельницького потребує додаткового документального наповнення. Хоча опосередковано про це можуть твердити рядки секретаря французького посольства у Стамбулі: «Він зажив у прекрасному сералі, отримуючи пошану, приймаючи візити та подарунки від турків і найповажніших греків, які під час його перебування в немилості були глухими до всіх його скарг і прохань» .
Власне, якщо вважати, що єрусалимський патріарх Досифей ІІ Нотара і константинопольський патріарх Парфеній ІІІ Могилал були на той час «найповажнішими греками» в османській столиці, то під їхньою «пошаною» можна зрозуміти саме церковне висвячення. Тим паче, що усі свої універсали до українського населення Ю. Хмельницький підписував титулом, який розпочинав з означення «Милостю Божою», що прямо свідчило про легітимацію його світської влади тогочасними церковними ієрархами.
Світська процедура призначення Ю. Хмельницького на князівство в Україні відбувалася за участю великого візиря Османської імперії Фазиля Агмеда Кьопрюлю-заде (за іншими даними – Кара-Мустафи-паши Межифонлю ) – другої особи в османській політичній ієрархії. Саме за його наказом, як свідчать джерела, молодшого сина Б. Хмельницького було звільнено з ув’язнення (Де ла Круа: «…Перший міністр наказав негайно звільнити того й поновити його панування у своєму князівстві» ). Власне, досить несподіваною видається згадка сучасника про «поновлення панування» Ю. Хмельницького в «своєму князівстві». У даному випадку ця відомість, по-перше, могла засвідчувати тотожність сприйняття гетьманської влади як князівської (адже до 1676 р. Юрій вже двічі обирався гетьманом в Україні), а, по-друге, могла відображати уявлення османського уряду щодо політико-правового статусу Українського гетьманату від часів Богдана Хмельницького.

Як засвідчує турецька хроніка Рашид-Ефенді, Хмельницький «був запрошений до великого візиря, убраний оксамитовим ковпаком і шубою, підшитою соболями» . Згадуваний секретар французького посольства де ла Круа стверджував, що османський візир закликав Ю. Хмельницького: «…Зберігати вірність Порті, подарував йому кафтан з оленя, прикрашений золотом і соболями, чотири кожухи, два латинського покрою та два суконних, спорядженого коня та двісті цехінів. Цей царедворець збільшив йому щоденну платню вполовину й наказав вигравіювати печатку, яка б містила його ім’я…» .
Великим візиром Фазилем Агмедом Кьопрюлю-заде були вручені Юрію Хмельницькому владні інсигнії від імені султана Мегмеда IV Авджи: булава, бунчук, корогви, бубон, а також письмовий привілей на право володіння правобережною частиною України як Українським князівством. Можна говорити про подібність процедури становлення османами на господарство в Молдавії та Валахії місцевих правителів, а також князя в Трансільванському князівстві…
Автор: доктор наук Тарас Чухліб

рек