SECOND-USA
03.04.2020
Breaking News

Таємниці атолу Бікіні

Це сталося 25 липня 1946 року. Місце – атол Бікіні, що у Тихому океані. Вибух атомної бомби, п’ятої в історії людства і першої, яку детонували під водою.

Усі ми бачили це фото: величезний ядерний “гриб”, що постає з океану й підкидає у повітря кораблі, навмисне розміщені поблизу, щоб випробувати руйнівну силу атомної війни.

Нині, 73 роки по тому, науковці повернулися на те місце, щоб скласти карти океанського дна поблизу Бікіні.

Як виявилося, кратер залишився досі, як і покручені рештки тих самих кораблів.

“Бікіні обрали з кількох причин: розташування “за тридев’ять земель”, а також велика і легкодоступна лагуна”, – пояснює Арт Трембаніс з Делаверського університету, який очолив групу науковців.

“Американський комік Боб Гоуп тоді ще пожартував: “Щойно закінчилася війна, як ми знайшли єдиний не пошкоджений нею шматочок землі й підірвали його під три чорти!”

Операція “Перехрестя” (Operation Crossroads), яку провели на атолі, складалася з двох випробувань: Able і Baker. Бомба з другого випробування отримала прізвисько “Єлена Бікінська” (Helen of Bikini) – ця махина із еквівалентною тротиловою масою в 21 кілотонну вибухнула на глибині 27 метрів 25 липня 1946.

Вибух жбурнув високо у небо два мільйони тонн води, піску й коралового пилу.

Попри надзвичайну потужність вибуху, доктор Трембаніс очікував, що океанське дно на його місці вже залаталося морськими осадами.

Але його група океанографів, геологів, морських археологів та інженерів знайшла чітко окреслену заглибину.

За допомогою гідролокатора вчені окреслили контури діаметром 800 метрів і глибиною приблизно десять метрів.

 

“Нібито планету вдарив кулаком якийсь супергерой”, – сказав доктор Трембаніс журналістам на зустрічі Американського геофізичного товариства, де щойно представив знахідки своєї команди.

“Ми хотіли зняти завісу таємничості та показати реальну картину. До кінця 1980-х чи початку 1990-х водолази взагалі не могли проникнути до тієї місцевості. А коли змогли, їхні можливості обмежилися поверхневим оглядом”, – пояснив він кореспондентові ВВС.

“Нині ж ми використовуємо найновітніші технології гідролокації, тому нам вдалося змалювати усю сцену в деталях. Це можна порівняти з тим, якби Великий каньйон спочатку оглядали у темряві з ліхтариком, а потім прийшли при світлі дня”, – відзначив вчений.

“Ми побачили розташування усіх кораблів. Побачили, що кратер не затягнувся. Природа досі демонструє нам рану від бомби”, – додає доктор Трембаніс.

 

Цікаво, що кратер має нерівну поверхню, яка здалеку нагадує квітку троянди.

Це результат того, що матеріал спочатку був підкинутий догори, а потім упав через товщу води, хвилями розпорошуючись в океані.

Один з мотивів дослідження – краще зрозуміти вплив вибуху на довкілля.

Хоча рівень радіації суттєво знизився, принесені у жертву кораблі й далі є фактором забруднення.

Ніхто не планував, що ці судна (“списані” американським, японським і німецьким флотом) перетворяться на штучні рифи. Якби таке передбачили, то їх би ретельно очистили від усього зайвого.

Натомість сценарій “Репетиція війни” вимагав, щоби їх лишили у робочому стані. Це означає, що вони були заправлені пальним і навіть мали боєприпаси.

“Коли ми досліджували дно, я відразу зрозумів, що ми наблизилися до (американського авіаносця) “Саратоги”, бо ми відчули флотський мазут; він досі витікає з баків”, – говорить доктор Трембаніс.

“Нагато” – японський флагман, на якому (адмірал Ісороку) Ямамота складав плани нападу на Перл Харбор – лишив по собі мазутний слід на кілометри”, – додає дослідник.


Кораблі продовжують розкладатися у воді й забруднювати довкілля.

Отже, проблема може ще загостритись.