SECOND-USA
01.04.2020
Breaking News

Волинська облрада нищить музей-скансен

  «Підпільний обком діє» – такий чотирисерійний телевізійний художній фільм було знято на кіностудії імені О.Довженка у 1978 року за сценарієм Віталія Зимовця і режисера  Анатолія Буковського. Цю кінокартину про партизанський рух на Чернігівщині і Волині в роки німецько-радянської війни, який зняли митці за мотивами однойменної книжки мемуарів Олексія Федорова, дехто ще пам’ятає.

Але виявляється нічого не проходить безслідно. Реінкарновані червоні партизани легендарного командира Федорова знову появились на Волині. Тільки тепер вони діють уже не в підпіллі, а цілком легально і відкрито.

У радянські часи грізний і хмурий обком партії наводив страх на пересічного громадянина будівника комунізму. Тепер цю функцію перейняв , так званий, «Білий дім», тобто центральний офіс волинських депутатів.

І хоч їх зменшилось майже на третину від попереднього скликання, зате у обласну раду зайшли тепер справжні патріоти України. А ще коли вони підкріплені «штиками» від ВО «Батьківщини», то переконлива і потужна більшість домінує тут впевнено і послідовно.

Пів-сотні керівників відділів і начальників, заступників і консультантів, водіїв і юристів, помічників і радників в поті чола трудяться у своїх теплих і світлих кабінетах. Сорок годин у тиждень вони думають і гадають: як підвищити енергоефективність у нашому краї, як вивести обласний бюджет з піке дефіциту, як позакривати діри в обласному бюджеті і т.п.

Одним із їх «винаходів», так званим, «ноу-хау» стало… БЮДЖЕТНІ СЛУХАННЯ. Депутати, зокрема, члени постійної комісії з бюджету і фінансів, запрошують керівників комунальних установ і вислуховують їх пропозиції, проблеми і наміри про поліпшення ситуації на місцях. Здавалося, що ідея ніби й не погана. У дружній обстановці триває діалог між менеджерами закладів і тими, хто вирішує їх фінансування, а вірніше – виживання.

Того дня у прес-центрі обласної ради зібралися директори драмтеатру і філармонії, бібліотек і музеїв, творчих колективів і видавництв. Кожному для виступу надавалося десять хвилин, а після того члени комісії задавали питання.

І яке ж моє було здивування, коли заступник керівника  виконавчого апарату обласної ради – керуючий справами Дмитро Дубняк запитав у директора обласної філармонії Сергія  Єфіменка:

– А навіщо ви тримаєте оркестр «Кантабіле», як на нього все-рівно ніхто не ходить?

В залі запала короткотривала пауза. Овва-а!?

Оце вже приїхали. Оце рівень керуючих справами обласної ради! То це з таких «знатоків» культури і мистецтва, музеєзнавців і біблікатекарів-читачів складається та «шановна» комісія? Доведеться хоч через ЗМІ нагадати у минулому, заступнику директора ДКП «Луцьктепло» з досвідом роботи помічника заступника голови облдержадміністрації (Василя Байцима), начальника відділу майна, заступника директора департаменту економіки  Луцької міської ради.

Довідка: Камерний оркестр «Кантабіле» був створений в грудні 1990 році при Волинській обласній філармонії на основі камерного ансамблю.
Основу камерного оркестру зформували ентузіасти, молоді випускники Львівської та Київської консерваторій. Оркестр стає доброю школою професійної майстерності для багатьох музикантів. У 1994 році оркестр очолив талановитий музикант, випускник Ленінградської консерваторії, народний артист України Товій Рівець. Завдяки професіоналізму і наполегливої праці, оркестр піднявся на вищу сходинку виконавської майстерності.
Підтвердженням високого творчого статусу колективу впродовж багатьох років плідної діяльності є присвоєння йому звання лауреата обласної мистецької премії імені Ігоря Стравінського (2002) та лауреата 12-го міжнародного музичного фестивалю «Січневі музичні вечори» (Брест, 2010).

 

Слухаючи і дивлячись на це дійство, я пригадав недалеке минуле. Адже народився ще при Сталіні, дитинство проходило при Хрущові, юність при Брежнєві, молодість при Горбачові, а уже зрілі роки – у незалежній Україні. За незалежну Україну, за яку і я боровся з 1989 року, будучи членом крайового проводу НРУ, головою осередку в селищі Рокині Луцького району, де було освячено і вивішено одним із перших жовто-блакитних прапорів. Ще у радянський час, за власний кошт видав брошуру «Символіку не вибирають, її успадковують» 20-ти тисячним тиражем, яку з В’ячеславом Чорноволом переказував у різні регіони України. Отже, я можу, озирнувшись назад, згадати «як ЦЕ було» колись, за «сонетів», коли керівною і спрямовуючою силою суспільства була «ум, честь и совесть» тієї епохи. Мені довелось декілька разів також бути присутнім на засіданні бюро райкома, обкома партії, хоч і ніколи не був партійним, тобто комуністом. Це було тоді, коли у 80-х роках минулого століття працював старшим науковим співробітником відділу пропаганди та інформації Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції, коли інтенсивно працював над створенням Музею історії сільського господарства Волині. І на тих засіданнях велася продуктивна і ділова розмова, ніхто не принижував, не перебивав. Солідні секретарі вислуховували фахівців, давали всім висловитись, але самі приймали остаточне рішення.

В мене ніколи не було ностальгії за соціалістичним минулим. Наша родина, а я родом із Вінниччини, постраждала не тільки в часи голодоморів (померла у 1946 році сестричка), а й зазнала репресій у 1937 році (заарештували бабусиного брата, який безслідно пропав у сталінських концтаборах). Тому як історик,  написав монографію «Ленін – злий геній, вождь тероризму», головним рецензентом якої був Герой України Левко Лук’яненко, де виклав на фактажному матерілі страшну правду про дії більшовиків та їх вождів.

Але так як все пізнається в порівнянні, то такого засідання сучасного «обкому партії, партбюро» я ще не бачив. До цього засідання я готувався ретельно: написав невелику доповідь в тезах, підготував звіти за декілька років, як порівняльно-аналітичний матеріал, виготовив слайдо-фільм для інформаційного супроводу тощо. Настроївши ноутбук для показу і виступу, я запитав у ведучого депутатського слухання:

-Який регламент? Скільки мені даєте для виступу?

-Десять хвилин. Але для вас – лише п’ять вистачить.

Уже з цієї репліки я зрозумів, що проти мене підготували інші правила гри. Мої передбачення справдились після першої хвилини виступу.

Мене безпрецендентно обірвали запитаннями, які посипались, мов з кулемета передової. Та ледь я тільки починав аргументовано відповідати, як мене знову переривали запитаннями, на які не хотіли навіть слухати відповіді.

-Що ви нам тут картинки показуєте?- найгучніше вигукував Дубняк.- Вам вистачить і половину бюджету, яку ми даємо музею, як дотацію.

– Послухайте,- намагався я відповісти. -Волинський музей-скансен є одним з найбільших у нашому краї. Його експозиційна площа нараховує понад 171 тисячу квадратних метрів, куди входять два музеї: стаціонарна експозиція і експозиція просто неба «Козацький зимівник». Ви подивіться, як у наших сусідів, в поляків. Коли Україна має лише сім музеїв-скансенів, то у Польщі їх аж 26! Люблінський музей-скансен має більше території лише на три гектари і на два коня. Але там працює… 78 наукового, технічного і обслуговуючого персоналу. У нашому ж скансені – 15, потім 12, а нині 9 чоловік-відчайдух на мінімальну зарплату утримує цей унікальний і привабливий музейний куточок!  Сорок років я споруджую цей музей і 30 років  музей-скансен. Невеликої дотації з обласної ради вистачає лише на мінімальну статтю захищених положень. Мені самому вдалося купити і перевезти сюди лише десять архітектурних споруд, які щороку потребують ремонту і реставрації, бо вони споруджені із соломи і дерева, яким понад 150 років.

-Досить! Все ясно!- перебив мій виступ голова засідання М.Імберовський. –Я ж з вами уже говорив, що у нас діра у бюджеті на 260 мільйонів гривень.

– Як вам не соромно!- вліз я у суперечку із слугами народу. – Я старший за вас всіх тут разом. А ви мене перебиваєте, не даєте і слова сказати. Яке ж це «слухання», коли ви не хочете слухати. Відбувається «гра в одні ворота». Воістину правдиві слова Ісуса, де він сказав, що прийде час, коли люди будуть слухати та не чути, видіти та не бачити. Ви наперед підготували готове рішення, а тепер лише граєтесь у видимість демократії. По відношенню до мене – це кваліфікується як хамство. За всіма правилами етикету, українці ніколи не перебивали старших за віком, уступаючи їм навіть місце у транспорті.

– В мене є все таки пропозиція,- звернувся я до ведучого. –Коли ви зменшуєте фінансування галузі культури (а такого не було навіть при Януковичу), то давайте ми цю проблему вирішимо між своїми, в управлінні культури ОДА. Збереться Колегія управління і сама вирішить кому і скільки зняти, а кому добавити кошти.

Та ніхто уже не хотів ні слухати, ні чути.

-Скансену вистачить і половини тих коштів, які затверджені Регіональною програмою розвитку культури і мистецтв та охорони культурної спадщини на 2016-2020 рр.,- вніс пропозицію керуючий справами обласної ради Дмитро Дубняк.

-Можете бути вільними,- почув я короткий заключний висновок ведучого.

Прийшовши додому, я увімкнув комп’ютер. Зайшов на сайт обласної ради. І здивувався викладеною там інформацією.

 Довідково:
Видатки загального фонду по головному розпоряднику коштів обласного бюджету – управлінню культури, з питань релігій та національностей облдержадміністрації на 2020 рік у порівнянні з уточненими показниками 2019 року збільшені на 3,4 відсотка і становлять 129 917,4 тис. гривень. 

У цілому у видатках загального фонду обласного бюджету на 2020 рік по управлінню культури, з питань релігій та національностей облдержадміністрації на утримання бюджетних установ (без урахування закладів, яким надається фінансова підтримка в межах реалізації заходів регіональних програм) передбачений фінансовий ресурс у загальній сумі 126 320,4 тис. грн, що на 5,0 відсотків більше у порівнянні з 2019 роком…

            Отже, не такі вже й кепські справи у волинській культурі. Адже на офіційному сайті обласної ради чітко виставлено, що «У цілому у видатках загального фонду обласного бюджету на 2020 рік по управлінню культури, … на 5,0 відсотків більше у порівнянні з 2019 роком».

            То чому з тоді наші «слуги народу» думають зменшити фінансову дотацію і музею-скансену, і народному ансамблю пісню і танцю України «Колос», і редакційно-видавничій групі «Науковий центр історичних студій Волині» майже у два рази?

         Виникає риторичне питання: а чи зменшується фінансування на утримання пів-сотні апарату чиновників обласної ради?

    

     Чи зменшилась зарплата у керуючого справами Дмитра Дубняка, який отримав у 2018 році понад 377 тисяч гривень. Це майже такий бюджет, який мав весь музей-скансен за рік для всіх працівників.

         Сучасний «підпільний-легальний обком», де зібралися «знатоки» у всіх сферах діяльності: від виробництва і промисловості, від лікарів і освітян, від митців культури і музейників, спортсменів і чиновників перевтілився у «сфінкс». Одною рукою вони дають «подарунок», а другою – «ляпаса». Одною рукою голосують за один кошторис для музею-скансена у виділені фінансової дотації у 1100 тис.грн. на 2019 і 2020 роки, (рішення Волинської обласної ради №24/11 від 26.07.2019 року),  а через декілька місяців за інший, зменшуючи її  у два рази.

         І такі «експерименти» з музеєм-скансеном тривають уже протягом чотирьох років. Навіть з тієї невеликої дотації, яку мав отримати музей, невидима чорна рука зняла понад 847 тисяч гривень дотації (2016р.- 155,5 тис. грн, 2017р.- 261,5 тис.грн., 2018р.,- 0,4 тис.грн., 2019р.- 430 тис.грн.). Де поділися ці кошти, які були цільовим призначенням виділені депутатами обласної ради музею-скансену, куди вони пішли, на що їх керуючий справами скерував?

         Не озброєним оком стає зрозуміло, що комусь добре припало в око не сам музей-скансен з його халупами та вітряками, а земля у 17 гектарів, де поруч і ставок, і млинок, і міжнародна траса проходить поруч із Луцьком. Якщо так, то Музей чекає інвестора, який зможе вкласти кошти, щоб зробити цей куточок ще більш привабливим та екскурсійним.

         А для тих, хто хоче знищити культурно-освітній осередок Волині, нагадую слова луцького поета і художника Івана Бойка, який написав:

         «Хай під скрип реставрованих крил,

         Ми воскреснем з душевних могил!».

         ДайБоже.

Олександр Середюк,

ветеран праці,

директор і засновник, автор експозиції

Волинського музею-скансену,

письменник і публіцист,

Лауреат Всеукраїнської премії

Національної спілки краєзнавців України

 імені Героя України М.Сікорського