в українських ЗМІ домінують олігархи, які визначають, для кого є місце в ефірі, а для кого немає

На шпальтах німецькомовних видань аналізують президентські вибори в Україні. У багатьох коментарях лунає скепсис щодо якісного оновлення української політики за президентства Володимира Зеленського.

Провідне швейцарське видання Neue Zürcher Zeitung називає перемогу Володимира Зеленського передовсім результатом голосування на знак протесту проти нинішньої влади:

“Аргументи Порошенка про те, що з огляду на російську загрозу Україна не може собі дозволити обрати позбавленого політичного досвіду президента, ще й з певними симпатіями до Росії, очевидно не подіяли. Занадто вже він та його оточення набридли. Сюди долучилось обурення корупцією, збагаченням та непотизмом на верхівці влади та у повсякденному житті. Результат цих виборів є насамперед нагадуванням Порошенку та політичним елітам. Тому без глибокого обурення невиконаними обіцянками Порошенка у питаннях боротьби з корупцією, завершення війни на сході України – перемогу Зеленського годі зрозуміти. Результати свідчать не про безмежне захоплення Зеленським, а про надзвичайне несприйняття Порошенка”.

Водночас оглядач видання Die Zeit з Гамбурга вказує на ірраціональність вибору, зробленого більшістю через невдоволення владою:

“За п’ять років після Майдану багато українців хочуть перезавантаження. При цьому, схоже, не має значення, що історія про “слугу народу” має один великий недолік: канал 1+1, на якому Зеленський зробив кар’єру і який останнім часом надав йому багато часу в ефірі, належить впливовому олігарху Ігорю Коломойському. Він мав конфлікт з Петром Порошенком. Бажання будь-що побачити зміни, схоже, були для народу важливішими за будь-який скепсис щодо можливих ляльководів і спонсорів за лаштунками”.

“Повернення впливу Коломойського було би поганою новиною”

Видання Frankfurter Allgemeine Zeitung вказує на те, що розчарування виборців у Порошенку далеко не завжди має раціональне підґрунтя. “Українці покладають на президента Петра Порошенка відповідальність за багато з того, що в країні не так. У чомусь звинувачення слушні, у чомусь безпідставні. Наприклад, з тим, що на Донбасі триває війна, він нічого не може зробити – цей конфлікт буде завершений лише тоді, коли російський режим відмовиться від своєї агресії (на що поки що мало що вказує). Нерідко антикорупційні реформи блокувалися не Порошенком, а суперечністю між інтересами окремих груп впливу у парламенті. Хоча він не надто намагався переламати ситуацію й нерідко сам йшов у хибному напрямку”, – констатує FAZ.

Водночас оглядач видання сумнівається в тому, що Володимир Зеленський зможе керувати в нинішній ситуації значно краще – передовсім через брак політичного досвіду. “До цього додаються й сумніви, чи не вимагатиме олігарх Ігор Коломойський щось взамін на те, що його телеканал підтримував Зеленського. Повернення політичного впливу Коломойського було би поганою новиною для України”, – застерігає Frankfurter Allgemeine Zeitung.

“Хто піариться на телеканалах, вирішують олігархи”

Газета Süddeutsche Zeitung називає перемогу Володимира Зеленського “гучним ляпасом” Петру Порошенку:

“(Президент) цілком заслужив поразки. Порошенко не впорався або й відверто займався саботажем у розв’язанні двох проблем – повсюдної корупції та домінування декількох олігархів в українській економіці, політиці і ЗМІ. Це і не дивно, адже Порошенко і сам олігарх. Українцям цього вже вдосталь. Що завгодно, лише не продовження ери Порошенка – такий ключовий меседж цих виборів”, – зазначає мюнхенське видання.

DW.COM

Оглядач водночас констатує, що і успіх Володимира Зеленського, якого українці обрали на знак протесту проти діючої олігархічної системи, був можливий саме завдяки цій системі.

“Це стало можливим лише тому, що в українських ЗМІ домінують олігархи, які визначають, для кого є місце в ефірі, а для кого немає. Наприклад, екс-міністр оборони Анатолій Гриценко, який також балотувався на виборах і який багато років переконливо домагався боротьби з корупцією і виступав за обмеження впливу олігархів, знає про цю систему з власного досвіду: він роками не міг потрапити на екрани телевізорів і не мав можливості виступити на національному рівні у країні, де й досі 85 відсотків виборців отримують інформацію передовсім через телебачення. Це саме стосується і справді реформаторських партій, які час від часу з’являються в Україні – про них олігархічні канали не повідомляють. Не в останню чергу саме тому вони ніяк і не вийдуть за межі статусу дрібних партій”, – критикує Süddeutsche Zeitung.

Оглядач газети з Мюнхена застерігає, що перенесення у реальну політику суто телевізійного образу Зеленського, який хоче будь-що подобатися телеглядачам, може обернутися для країни “небезпечним популізмом, адже непопулярні рішення будуть зніматися з порядку денного”.

рек