SECOND-USA
06.07.2020
Breaking News

Росія – батьківщина слонів та автомату Калашникова

У Москві відкрили пам’ятник Михайлові Калашникову й автомату АК-47. Ось як оцінює появу даного монумента письменник Віктор Єрофєєв.

АК-47: Відкриття пам'ятника Калашникову з автоматом у Москві Урочисте відкриття пам’ятника Калашникову з автоматом у Москві

Після Другої світової війни в Радянському Союзі стартувала істерична боротьба з “космополітизмом”. Вона, по суті, велася проти проникнення європейських цінностей до душ переможців, які зустріли закінчення війни в Європі – і побачили її. У підсумку цього протистояння майже всі світові досягнення науки і культури оголосили справою російських майстрів. Недобиті космополіти підпільно іронізували: “Росія – батьківщина слонів”. Слони, за цією іронічною логікою, також виявлялися російським винаходом.

Оскільки історія Росії йде по колу, зараз ми знову опинилися на батьківщині слонів, і ця батьківщина наполягає, що вся історія Росії, без жодних припущень, священна і над нею краще не жартувати. Спирається це, як і за Сталіна, на військово-патріотичне виховання молоді. Одним із головних символів такого виховання стає пам’ятник Михайлові Калашникову, розробнику легендарного автомата АК-47, “зброї добра”, як стверджують його шанувальники.

 

Російський письменник Віктор Єрофєєв Російський письменник Віктор Єрофєєв

Я не знаю, що таке “зброя добра”. Це набір порожніх слів. Це все одно, якби французи назвали гільйотину національним вихователем почуттів. Автомат несе смерть, а не добрі побажання, і щохвилини може обернутися і проти тих, хто його обожнює і звеличує. Уперше цей “автомат добра” застосовували за кордоном під час знищення Угорської революції 1956 року.

Автомат Калашникова – “видатний” російський бестселер. Він входить до озброєння 50 армій світу, його зображено на прапорі Мозамбіку та на монеті острова Кука. Хлопчиків в Африці нерідко при народженні називають – на щастя – Калашами. Автомат простий, надійний та безвідмовний – наче персонаж російської чарівної казки. Він, без сумніву, має натяк на російську ментальність в її ідеалі.

Разом з тим автомат Калашникова став предметом запеклих суперечок щодо його авторства. Деякі історики стрілецької зброї і опозиційні журналісти вважають, що малограмотний сержант з алтайської розкуркуленої сім’ї не міг самотужки розробити автомат і був, як поступливий комсомольський лідер на заводі в Іжевську, призначений на посаду конструктора. Як справжнього автора називають імена різних німецьких фахівців зі стрілецької зброї, вивезених після війни з окупованої Німеччини до Іжевська, зокрема Гуґо Шмайсера (Hugo Schmeisser), на автомат котрого дуже схожий АК-47. Десятки або навіть сотні фахівців з радянської окупаційної зони Німеччини працювали в Іжевську кілька років. Сам Гуґо Шмайссер, повернувшись до НДР, зізнався, що дав кілька порад щодо АК-47, після чого, як кажуть найбільш ворожі щодо легендарного Калашникова блогери, йому швиденько вкоротили віку під час операції на легенях.

Уся ця дискусія нагадує мені суперечки про авторство “Тихого Дону” – можливо, найкращої книги радянської доби. Як міг малоосвічений Шолохов написати в 20 з чимось років настільки геніальний роман? Калашникову не було ще тридцяти, коли він створив свій бестселер. Щодо Шолохова особисто я переконаний, що перші два (з чотирьох) томів роману – не його робота. В історії тоталітарних країн є страшні чорні діри великого ошуканства, які витікають з бажання міфологізувати дійсність. Про Калашникова ще довго не скажуть останнього слова: він чи не він автор автомата? Матеріали засекречені, а патріоти готові, як і щодо Шолохова, оголосити всіх тих, хто сумнівається, мерзотою.

Автомати Калашникова Автомати Калашникова

До речі, Калашников, судячи з усього, був скромним провінціалом, який підтримував всі режими, які він пережив, з однаковою переконливістю. За вірність начальникам він став сам начальником – генерал-лейтенантом з двома золотими зірками Героя – та помер від старості у 94 роки.

Калашников – лише один з призначених борців проти світового зла. Останнім часом знову офіційно звеличуються герої сталінського пантеону, міфічні захисники Москви в 1941 році: 28 панфіловців, Зоя Космодем’янська, яка спалювала селянські хати в тилу ворога та була здана німцям місцевими селянами… В нинішню епоху новітньої мобілізації суперечки скасовані в ім’я прославлення батьківщини. Міфологія важливіша за правду, яка перебуває на службі в державі, як філософія – в середньовічній теології.

Колись мине й цей етап російської історії, знову Росію потягне до Європи, але пам’ятник Михайлові Калашникову з автоматом в руках, наче дитиною, залишатиметься в Москві ще довго. Щоправда, швидше за все він буде сприйматися нащадками не як зброя добра, а як російський бестселер, простакуватий вид стрілецької зброї, що нагадує російське село і російську гордість з усіма її слонами.

Автор: Віктор Єрофєєв, письменник, літературознавець, телеведучий, автор книг “Російська красуня”, “Хороший Сталін”, “Акімуди” та багатьох інших, кавалер французького Ордену Почесного легіону.

Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.

Залишити відповідь