ЧОМУ ВІДКРИТТЯ РИНКУ ЗЕМЛІ В УКРАЇНІ ЗАРАЗ Є ЗЛОЧИНОМ ПРОТИ МАЙБУТНІХ ПОКОЛІНЬ?

 

Вважаю, що прийнятий вчора у першому читанні Верховною Радою України закон щодо, так званого, запровадження ринку землі сільськогосподарського призначення є продовженням “дерибану” майна народу України, розпочатого ще горезвісною “прихватизацією” промисловості. Усі добре пам’ятають гарні слова, що “народ стане власником, отримавши ваучери”, що “така світова практика” і ще багато політично коректних месиджів. Пригадуєте, що з цього вийшло? Де поділася власність і хто став справжнім власником найбільших підприємств? Не вийшло так, як на Заході. Щось пішло не так.

Сьогоднішня ситуація з формуванням ринку землі має всі шанси стати справжньою катастрофою для українців. Чому?

За даними аналітиків банку Morgan Stanley українські чорноземи входять у трійку найбільш ліквідних активів СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ! Тобто для 7 млрд громадян світу українська земля є серед найбільш привабливіших інвестицій! Тому за це найбільше наше багатство буде точитися дуже серйозна боротьба, з великої кількістю платоспроможних конкурентів. Чи будуть серед конкурентів українці? Будуть. Політично наближені спекулянти і латифундисти. Але між ними точно не буде дрібних і середніх фермерських господарств. А навіть, якщо на початку і будуть, то їх швидко знищать демпінгом і іншими “ринковими” механізмами.

Земля має грошову вартість. Наприклад, в Італії, за даними сайту уряду, середня ціна за гектар сілгоспугідь складає 20 000 євро, коливаючись від 10 тисяч в гористих місцевостях Півдня до 55 000 євро на рівнинах півночі. Ціна є високою і залежить від рентабельності та купівельної здатності покупців.

Якою ж буде ціна гектара української, значно більш родючішої землі, в умовах війни та тотальної бідності, коли переважні власники паїв, пенсіонери ледви животіють на 50 євро пенсії? Чи не легко вони продадуть ті паї, які вже не взмозі обробляти за безцінь, щоб дістати хоча б якісь кошти? Чи чиновники дрібного і середнього масштабу не скористаються таким шансом забезпечити собі спокійну старість, продавши на аукціоні пару тисяч гектарів нічийної державної земельки першому ліпшому і щедрішому інвестору за добрий хабар?

А положення про не більше третини земельного фонду області в одні руки, коли 3 особи можуть законно заволодіти землями цілої області, як поєднується з тією ж італійською і європейською практикою сотень тисяч дрібних і середніх фермерів?

Так, скажете ви, але зараз через недолугі механізми оренди теж невелика кількість юридичних осіб отримує надприбутки від варварського використання землі, знищуючи її агресивними технологіями і даючи власникам паїв декілька мішків зерна в рік? Згоден, але оренда не є власність і ці процеси, принаймні теоретично, є зворотними і поправивими.

І тут приходимо до відповіді що робити.
Власне для цього і є суверенна держава, щоб протистояти глобальним світовим гравцям та захищати свої інтереси і інтереси своїх громадян.

Навести лад з орендними платами, встановити відповідальність за агресивне використання земельних ресурсів, переглянути “вічні” терміни оренди, запустити як пріоритетні масові проекти створення дрібних і середніх фермерських господарств, щоб люди не їздили на сезони батракувати на європейські поля, а працювали на власних. Гарантувати можливість доступу дрібних виробників до ринків збуту, починаючи з місцевих і загальнодержавного. Запустити програми дрібних переробних підприємств, щоб виробляли кінцеві продукти з високою доданою вартістю, а не сировину. Розбудовувати дорожню інфраструктуру на селі.І це все супроводжувати потужною соціальною рекламою “української мрії” – житниці Європи. І коли це все запрацює, лише тоді, з сильним середнім класом, можна починати розмову про ринок землі. З сильною судовою і правоохоронно системою. Тоді дійсно, це буде по європейськи.

Відкрити ринок зараз – це віддати багатство, яким ми ще володіємо, хоча б номінально, за безцінь декільком місцевим олігархам і іноземним багатіям, дістати одноразовий мінімальний соціальний пряник в бюджет і перестати існувати, як суб’єкт міжнародного права. Бо порожні українські села глобальні процеси швидко наповнять невибагливими працівниками з азіатських чи африканських країн, які втікаючи від голоду залюбки працюватимуть за мінімум. А більшості українців там вже місця не буде. В кращому разі – скористаються європейським безвізом.

Всі роки Незалежності нам бракувало державників у владі. В питаннях ринку землі відсутність державницької позиції може привести до національної катастрофи. І вчорашній закон – цьому перший сигнал.

За даними найбільш впливової італійської газети Ля Републіка, на даний час 70% італійської пасти (найкращої в світі) виробляється з твердих сортів української пшениці. Боюся, що після завершення розпочатої “аграрної реформи” зникне саме поняття “української пшениці”, як і з рештою, України. Дуже б цього не хотілося.

Oles Horodetskyy

рек