треба розпочинати нещадну боротьбу із цим інформаційним брудом

ВИПУСТИЛИ ПАРУ?!
Сьогоднішні парламентські слухання “Безпека діяльності журналістів в Україні” під куполом ВР – це що було, випускання пари, чи пролог до серйозного закону про захист журналістської праці?!

Те, що цей захист має бути ефективним і швидким – як, приміром, захист поліцейських при виконанні службових обов”язків – це, поза сумнівом, нагальне питання сьогодення.

Але є велике але!

Спочатку треба відділити справді журналістів від тих, хто користується цією професією в корисливих цілях.
Я маю на увазі пропагандистів і політтехнологів різних мастей, політиків, що уявили себе журналістами, а також просторікуючих на телеекранах “лідерів суспільної думки”, знавців усього на світі, які, по суті, є прихованими агентами зовнішнього впливу.

Кого ж, натомість, повною мірою варто величати журналістами?
По перше, тих, хто має спеціалізовану освіту, закінчив факультет журналістики чи хоча б філолології чи факультет паблік релейшнз.

По друге, тих, хто працює у фахових виданнях і володіє всіма складовими журналістського ремесла та здатний хоча б відрізняти інформаційні жанри від аналітичних, а тим більше від публіцистичних.

І трете – що є, на мою думку, найголовнішим! Журналістами з моральної точки зору можуть вважатися лише ті, хто ознайомлений і згідний із ПРИНЦИПАМИ ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ЕТИКИ!!!

Саме ці принципи і є наріжним каменем, об який мають розбиватися всі ці псевдожурналісти, що сьогодні наводнили пропагандистські телеканали та фейкові новинні сайти – і до професії не мають ніякого відношення.

Справжні фахові журналісти, які поважають себе і свою професію, ніколи не працюватимуть на деяких провідних каналах України? Тому що вони там не потрібні! Потрібні Пояркови і Рабіновичи, Ганопольські і Співаки, Портнови і Киви, які використовують ненормативну лексику, практикують відверте хамство в ефірі, маніпулюють свідомістю, використовують заборонені прийоми емоційного впливу замість логіки, доказовості і перевіреності кожного факту, кожного твердження.

Не треба забувати, що все дурне поширюється легко – і ось уже соціальні мережі, користуючись принципом “їм можна, а нам хіба ні?” – підхоплюють цей жахливий тренд безкультур”я – і той же Фейсбук перетворюється на жахливе збіговисько маргіналів і психопатів, що без мата і взаємних образ не можуть зліпити жодного речення.

Якщо ми хочемо, щоб українська журналістика повернула собі авторитет і престиж, її треба старанно відмивати від жовтої і коричневої субстанції, якою щедро заляпаний її одяг.

Тому надзвичайно важливо, поряд із захистом професійних, грамотних і порядних журналістів, треба розпочинати нещадну боротьбу із цим інформаційним брудом і його поширювачами, від яких сьогодні аж гуде наш інформаційний простір. Створити суспільні та електронні фільтри, які перекриють доступ цій нескінченній чорнусі і похабщині, в якій справжнім журналістам працювати нестерпно і неможливо.

Інакше всі ті розмови під куполом ВР не варті навіть того зіпсованого повітря, яке залишилося в залі після всього…

Анатолій Матвійчук

рек