SECOND-USA
19.06.2019
Breaking News

От і здається мені, що я живу не в тій Україні, про яку говорить Президент, а в якійсь іншій

Дивлюсь на Прямому виступ Президента на відкритті Літературного Конкурсу ім. П.Яцика і відчуваю якесь роздвоєння. З одного боку, говоряться правильні речі – і кількість українських пісень в теле та радіо ефірі значно зросла і українських книжок друкується більше. Я радію. За свою країну. Але не за себе. Можливо я не громадянин цієї країни, чи щось роблю не так?

Не рахував точно, але, гадаю, що за останні роки моя творча присутність на радіо і телебаченні зменшилась приблизно разів у п”ять. На зміну одним телеканалам прийшли інші. Деякі канали і радіостанції, з якими я мав тісні стосунки, переформатували, звідти викинули досвідчених музичних редакторів чи взагалі перестали давати в ефір пісні. ФМ-станції орієнтовані виключно на нові імена.

І не сказати, що я перестав записувати пісні – навпаки, почав працювати з подвоєною енергією, але на виході як то кажуть – зеро…

Тепер про книжки. Вирішив до свого ювілею видати книжку вибраних поезій. Відібрав усе найкраще за всі роки. Почав радитися з колегами зі Спілки письменників з іншими видавцями. Ніхто не може дати конкретної поради – де видатися і як?!

Ні, не просто собі домовитися з якоюсь типографією і видати певний тираж за свої гроші, а потім продавати її на своїх концертах – це не проблема. Але як видати книжку через видавництво, аби вона потрапила в книгарні і дійшла до широкого читача? Ніхто не знає. Або знає, та мовчить…

От і здається мені, що я живу не в тій Україні, про яку говорить Президент, а в якійсь іншій паралельній реальності, де я – непотрібна, зайва людина, яка неправильно обрала свій шлях і займається нікому не потрібною справою.

Чому ж тоді мої вірші у Фейсбуці набирають десятки тисяч лайків, а на концертах люди постійно запитують про книжки?! Додам лише, що я такий не один в своїй країні!

Ситуацію трохи рятує наявність Фейсбуку – ця ілюзія присутності в інформаційному просторі…)) Але, я був би вдячний друзям, якби вони написали мені, коли в останній раз чули мої пісні в ефірі?!

Я добре розумію всі обставини – зміна поколінь і форматів, інформпростір контролюється олігархами, яким не до національної культури і тим більше не до зв”язку між поколіннями українців. Але як співається у пісні мого побратима Тараса Петриненка – “Чужий серед чужих, чужий серед своїх”… І все більше тривожить думка, що краще бути емігрантом десь за океаном чи в Європі, аніж відчувати себе еміграном у власній країні…
Бо далі, гадаю, буде ще гірше…

З Днем Вишиванки, друзі…

Анатолій Матвійчук