SECOND-USA
21.05.2019
Breaking News

40 років будує Волинський Музей-скансен

«РОКИНІВСЬКИЙ дон-КІХОТ»

40 років будує Волинський Музей-скансен

Ще у 80-х роках минулого століття відомий журналіст В’ячеслав Крещук назвав його «Рокинівським дон-Кіхотом». І не випадково. Адже такого ентузіаста та фаната музейної справи не часто можна зустріти. Сорок років він самотужки будує Музей історії сільського господарства Волині, і 30 років  Музей-скансен. Це – Олександр Миколайович Середюк, уродженець Вінниччини, який душею і тілом полюбив не тільки дівчиноньку з Шацьких озер, а  й цей казковий і чарівний Лесин край.

Молодий випускник історичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка на запрошення тодішнього директора Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції П.С.Теслюка, який став його натхненником і хрещеним батьком в роботі, у 1978 році розпочав з «нуля», з «чистого паперу» створювати новий музей у Рокинівському будинку культури. А вже у 1983 році Колегія Міністерства культури України присвоює йому почесне найменування – «Народний музей». У семи залах була розгорнута цікава і оригінально оформлена стаціонарна експозиція Музею площею понад 500 кв.м. Вона захопила навіть коридор приміщення. Та це був лише початок його невсипущої творчої діяльності.

З 1989 року він уже сам задумав спорудити Музей-скансен, як діючий культурно-освітній заклад культури. На березі Рокинівського ставка, що в Луцькому районі, за дванадцять кілометрів від обласного центру, розпочались реставраційно-відновлювальні роботи стародавніх архітектурних споруд. Першою «ластівкою» став вітряний млин, перевезений з села Четвертня Маневицького району. Це один з найбільших вітряків на Україні,- такий висновок зробив наш земляк, професор по стародавній архітектурі Архип Данилюк.

А потім, мов гриби після дощу, почали виростати тут хатки і клуні, стодоли і хліви, біля яких гордовито походжають гуси, а на плетеному тині співає горластий півень. Нині тут споруджено понад десять унікальних дерев’яних архітектурних споруд, включаючи кузню з ковальським міхом і  невеличку церкву, яка стоїть на «місці Сили», сильного потоку позитивної енергії Космосу. Біля хаток облаштовані рекреаційні місця, курені, у яких відвідувачі мають змогу  після екскурсії покуштувати страви козацької кухні.

З козацтвом музей пов’язаний давньою співпрацею. Адже при музеї Олександр Середюк, як вчитель Бойового Гопака, заснував ще п’ятнадцять  років тому Волинську молодіжну громадську організацію «Школа козацького гарту». В ній діти навчаються за програмою психофізичної підготовки воїнів-козаків Міжнародної федерації Бойового Гопака. Двоє юнаків, це брати Роман і Богдан Жовтобрухи стали у минулому році Чемпіонами Європи із середньовічного бою.

Експозицію просто неба «Козацький зимівник» побудовано без залучання коштів обласного бюджету. Сюди вкладав не тільки свою душу і тіло директор і засновник Музею, автор експозиції Олександр Миколайович, а й власні кошти та своїх друзів. Обласна рада лише дотувала музей на захищені статті. Коли у дев’яностих роках у музеї працювало 25 чоловік, до 2010 року 15, то у 2016 лише 12. А нині лише 7 ентузіастів підтримують «на плаву» цей унікальний музей. І це при тому, що Музей-скансен є одним з найбільших музеїв у Волинському краї. Його експозиція розміщується на площі понад 171 тисячу квадратних метрів. Отже, тут повинно працювати біля 40-ка чоловік  обслуговуючого, технічного та наукового персоналу. А нині лише невелика кількість працівників професійно виконує свою роботу за себе і «за того хлопця».

Три роки музей тероризували наїздами і перевірками представники обласної ради. Все шукали «компромат» на директора, щоб звільнити його і відправити на пенсію. Край тому безчинству поклав голова обласної ради Ігор Палиця. Але зухвало і підступно депутати зайшли з іншої сторони і на одній із сесій не підтримали проект рішення про зміни до «Регіональної програми розвитку культури, мистецтв і охорони культурної спадщини на 2016-20120 рр.», де Музею передбачалось підвищити фінансову дотацію.

Проте, працівники музею, які працюють на пів-ставки, і далі продовжують працювати, приймати екскурсії, організовувати і проводити конференції і брати участь у міжнародних наукових форумах. А господарський відділ, у якого залишився лише один реставратор, відновив курну хату, якій понад 150 років, відновлює іншу, хату з явірцем, яку перевіз директор за власні кошти з села Теклине Камінь-Каширського району ще три роки тому.

Дивну позицію зайняла нова очільниця управління культури, релігій та національностей Волинської обласної адміністрації Ольга Чубара. Працюючи на цій посаді майже рік, вона не знайшла години часу приїхати  і хоч ознайомитись із проблемами та перспективами цього науко-освітнього, культурно-просвітницького комплексу, що всього за 12 кілометрів від Луцька. Здається, що і депутати обласної ради, і обласне управління культури відмовились від музею-скансену і байдужістю своєю проторюють шлях до занепаду і ліквідації музею, який за підсумками 2016 року увійшов у першу Десятку музеїв України по наданню екскурсійних послуг.

Та не відмовився від свого дітища директор і засновник Музею, автор експозиції Олександр Середюк, який з чистого листа написав, дістав, перевіз і спорудив два музейних комплекса: стаціонарну експозицію площею понад 500 кв.м. та експозицію просто неба – «Козацький зимівник». Залишившись із декількома сторожами та бухгалтером, він сам проводить  екскурсії і прибирає, дрова рубає і працює по господарству, заготовлюючи корма для худоби. А щоб розрахуватись з працівниками музею по заборгованості зарплати, бере позичку в банку і платить людям, хоч мінімальну, але вчасно.

Ми віримо, що Олександр Миколайович не покине музей, як декому дуже хочеться, мабуть, захопити цей ласий екскурсійний об’єкт, що неподалік міста Луцька, на березі Рокинівського ставка.

-Для мене зведення кожної хатини, її відновлення і реставрація,- каже Олександр Середюк,- це як народження нової дитини. В етнографічних експедиціях ти її знаходиш, описуєш, обміряєш, фотографуєш. Потім організовуєш розбирання і перевезення. А коли починають складати, то радісно стає на душі, що ми рятуємо ще одну унікальну архаїчну архітектурну споруду, яка б могла зникнути назавжди. І коли після кропіткої і виснажливої реставраційної роботи відкриваються двері стародавньої і відновленої оселі, помазаної і внутрішньо одягнутої у сільський обрядовий уклад хати, відчуваєш батьківську радість, мов за народження нового дитяти.

До його фанатизму звикла дружина, біолог і еколог, вчитель-методист високого класу,- яка понад сорок років іде з ним поруч.

-П’ятнадцять років він не приносив в сім’ю зарплати,- говорить не без іронії Ганна Яківна.- Все у музей і до музею. Коли писав тематико-експозиційний план до чергового залу, то днював і ночував там. А у вихідні дні, то збере дітей і своїх забере, та й майне у походи-експедиції. Спочатку з Григорієм Охріменком організовували і ходили в археологічні експедиції. А потім, коли оформляли новий зал – в етнографічні. Він більшість кілометрів по нашому краю пройшов пішки. Ніхто не забезпечував його транспортом, обладнанням. Все купував за свої кошти і я навіть не знала, яка у нього зарплата. Додому приносив лише харчі, як мисливець в стародавні часи.

А я подумала, що саме на таких фанатах та ентузіастах, як «рокинівський дон-Кіхот», тримається кожна справа, музеї  і наша ненька-Україна.

Тому, щоб не загинув єдиний на Волині музей-скансен, директор музею шукає партнера або інвестора, патріота і мецената. Житло муз, яким є музей, не повинно загинути чи занепасти!

         Щоб не дати фінансово задушити цей культурно-освітній, націонал-патріотичний осередок – МУЗЕЙ-СКАНСЕН, що на Волині, ПРОСИМО Вас переказати на р/рахунок №26009055505771 в ПАТ  КБ «ПриватБанку» МФО  303440 код 13344468, або на картку № 5218572210405026, ПАТ  КБ «ПриватБанк» – десятину, (__________________________________________________________)

E-mail: skansen_volyn@ukr.net, omser@ukr.net

Щоб «під скрип реставрованих крил, ми воскресли з душевних могил». (І.Бойко)

 

Ольга Рогова,

зберігач фондів музею

 

ЗВЕРНЕННЯ журналу “Музеї України”

Депутатам Волинської обласної Ради, керівникам ОДА, народним депутатам України

Шановне товариство!

Часопис “Музеї України” вкотре привертає Вашу увагу до проблем унікального закладу, що має загальнодержавне значення – скансену “Музей історії сільського господарства Волині”.

Етнографічний музей і скансен в селищі Рокині, розташованому за 12 км від Луцька. Увесь музей — практично самоокупне господарство із замкнутим виробничим циклом.

Область, та весь Західний регіон держави мають справжню культурологічну перлину, яка стала символом і окрасою краю. Просто дослідіть досвід подібних музеїв хоча б у сусідній Польщі, яка поруч… Може зрозумієте?

А ми змушені розпочинати інформаційну кампанію для порятунку скансену, який може просто зникнути чи, потрапивши до рук скоробагатьків, перетворитися на банальний ресторанно-готельний комплекс… Чого громадськість, журналісти і чесні люди у владі не допустять!

То чи не час вивчити проблеми скансену “Музей історії сільського господарства Волині”, зрозуміти напрям, у якому розвивати музей, написати адекватну Програму державної підтримки і розвитку закладу, залучити туристичні фірми, заклади освіти і зробити у Рокині свій, хай і маленький Переяслав?! (поїдьте на Київщину, огляньте славнозвісний НІЕЗ “Переяслав”).

Врешті, залучить Мінкульт, Кабмін, допоможіть музейникам з міжнародними грантами… Невже це так важко і у всій області вже немає фахівців?

Разом – переможемо!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”, Почесний працівник туризму України