SECOND-USA
23.07.2019
Breaking News

Втрачені шедеври Леонардо да Вінчі

Леонардо да Вінчі залишив по собі напрочуд мало матеріальних свідчень свого генія. Найбільшим джерелом для дослідження його творчості є малюнки та ескізи. Що вони розповідають про найвідомішого митця, дослідника і людину Відродження?

Леонардо да Вінчі – один з найбільш різнобічних митців в історії, однак матеріальних доказів його генія існує не так вже й багато.

Його пензлю належать найвидатніші картини Відродження, але до наших днів збереглися менш як два десятки з них. Багато полотен, як-от “Тайна вечеря” або “Спаситель світу”, зазнали такої інтенсивної реставрації, що руку майстра на них вже й не впізнати.

Жоден його скульптурний або архітектурний проект так і не було втілено, а безліч трактатів з мистецтва, анатомії та механіки залишилися незавершеними.

Дивовижна універсальність генія да Вінчі відома нам насамперед завдяки його малюнкам. Тонкі й деталізовані ескізи крейдою, чорнилами та барвами у супроводі нотаток розкривають весь спектр його інтересів, зокрема живопис, скульптуру, архітектуру, анатомію, інженерію, картографію, геологію та ботаніку.

 

“Ці особисті малюнки і нотатки художника створюють дивовижне враження, ніби зазираєш через плече митця в момент творіння”, – зазначає Мартін Клейтон, керівник відділу гравюр і малюнків благодійної організації The Royal Collection Trust.

У 2019 році фонд проводить виставки ескізів Леонардо да Вінчі по всій Британії. Малюнки Леонардо збереглися у відмінному стані, дозволяючи побачити всю його художню майстерність.

“Кожен штрих Леонардо залишився на них недоторканим через 500 років”, – додає Клейтон.

 

Хоча власне ескізи до картин складають відносно невелику частину малюнків, вони, безсумнівно, є одними з найбільш вишуканих. Витончено гарними виглядають прості нариси драпування до картини “Богоматір з Немовлям і святою Анною”.

Ескізи шедеврів

Вони також дозволяють нам побачити загублені шедеври да Вінчі.

Для картини “Леда і Лебідь” Леонардо працював над двома композиціями.

Один з ескізів, на якому Леду зображено стоячи, дуже цінувався в маєтку помічника і спадкоємця Леонардо Салаі. Але до французького королівського двору він потрапив у дуже ветхому стані. Його було знищено близько 1700 року.

 

Анатомічні малюнки можуть здатися доволі далекими від його живопису, але “для розуміння Леонардо-митця дуже важливим є усвідомлення єдності всіх його творів”, – пояснює Клейтон.

“Дуже рано він дійшов думки, що живопис по суті є науковим дослідженням і тому повинен ґрунтуватися на об’єктивних, раціональних законах природи… тоді як його наукові розвідки мають дуже сильну естетичну складову”, – додає дослідник.

 

Знання анатомії було звичайним явищем серед художників того часу, але да Вінчі пішов далі простого спостереження за формою. Він шукав доказів існування душі в живій істоті.

Досліджуючи мозок за допомогою інноваційної техніки вливання розплавленого воску, щоби точно визначити його форму, Леонардо намагався зрозуміти мислення людини.

Хоча це, безумовно, зрештою виявилося марним, на думку Клейтона, “усвідомлення Леонардо, що функція органу не є очевидною з його будови, було надзвичайно прозорливим”.

Як зазначає Клейтон, “найбільші наукові досягнення Леонардо зробив в галузі анатомії серця. Хоча він проводив дослідження на волах, оскільки людського матеріалу бракувало, деякі його відкриття, приміром, про функціонування клапанів, були підтверджені лише в XX столітті”.

Надзвичайно деталізовані анатомічні малюнки Леонардо є переважно чорно-білими, вочевидь, щоби підкреслити наукову неупередженість. Єдиним винятком стали його ескізи з ембріології.

Плід в утробі матері зображений в кольорі, що напевно відбиває благоговіння дослідника перед дивом життя.

 

Захоплення да Вінчі народженням та відновленням життя є ключем до розуміння його найвідомішого творіння – “Мони Лізи” або “Джоконди”.

Хоча за поширеною думкою, на портреті зображено дружину заможного флорентійця Лізу Джокондо, картина виходить за межі конкретної особистості і є радше “уособленням жінки як продовжувачки роду в контексті вічного Всесвіту”, пояснює Клейтон.

Стародавній краєвид на задньому плані “Мони Лізи” символізує позачасову універсальність картини.

Дослідження да Вінчі водних і скельних утворень призвели до глибокого розуміння величезного часового періоду, в який формувалася Земля.

А його спостереження за морськими копалинами в горах, вочевидь, змушували митця ставити під сумнів біблійну історію створення світу.

“На думку фахівців, Леонардо цілком можна назвати першим геологом”, – зазначає Клейтон.

 

Спостереження за властивостями води були також викликані інтересом да Вінчі до будівництва.

Той факт, що його послугами користувалися Чезаре Борджіа і Джуліано Медічі, доводить, що Леонардо мав репутацію одного з найдосвідченіших інженерів свого часу.

Він зробив креслення каналу для обходу несудноплавної ділянки Арно. І брав участь у проектах з осушення малярійних боліт для будівництва шлюзів.

 

Коли да Вінчі працював у Борджіа, він створив, за словами Клейтона, одну з найточніших мап доби Відродження.

Це мапа італійського міста Імола в провінції Болонья. Да Вінчі взяв за орієнтир центральну вежу міста і розробив макет на загубленому тепер аркуші паперу.

“Ви можете покласти мапу Леонардо на сучасну карту Імоли, і вони абсолютно збігатимуться”, – зазначає Клейтон.

 

Зовсім іншими є його креслення зброї. “Немає жодних доказів того, що будь-що з його розробок було колись побудовано, або хоча б було у планах”, – каже Клейтон.

“Здається, він розробляв їх радше для того, щоби залишити свій слід у Мілані, місті, відомому своїм озброєнням, а також щоби прославитися при дворі Сфорци”.

 

Саме у Сфорци да Вінчі працював над своєю найбільшою скульптурою – кінною статуєю батька Людовіка, Франческа Сфорци.

Да Вінчі зробив численні детальні ескізи скульптури і навіть виліпив її модель з глини. Але коли військо французького короля Карла VII вторглося до Мілана, солдати знищили статую, використовуючи її як мішень для тренувань.

Ще в молоді роки Леонардо писав алегоричні байки про притаманне людству бажання знищувати самих себе жадібністю і війнами. Історія зі статуєю Сфорци, вочевидь, стала ще одним доказом його правоти.

 

Наприкінці свого життя він захопився думками про майже апокаліптичні стихійні лиха, які знищують все, залишаючи по собі лише пил, воду і уламки.

Як вважає Клейтон, їхні зображення свідчать, що Леонардо усвідомлював ефемерність людських зусиль, розуміючи величезний вік Землі.

Він знав, що все, що створює людина, зрештою перетвориться на пил, так само як ще за його життя почала руйнуватися і його “Тайна Вечеря”. Людина не може опиратися силам природи.

Глибоке смирення перед ними, зображене на цих малюнках, можливо, є більшим доказом його генія, ніж будь-який із втрачених чи незавершених його творів.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.