Про причини отриманих результатів

 

Деякі кола закріплюють думку, що причиною неуспіху Порошенка є його невдала, несприйнятна політика. Тобто він сам винен у своєму антирейтингу.

Помилки і недопрацювання Порошенка були однією із причини втрати підтримки. Із кадрових, наприклад – наближення і надання повоноважень Саакашвілі, який став руйнівником політичного процесу і Гладковського, який підклав президентові свиню.
Але це не одна причина.
Були й інші:
1. Росія після Дебальцево і у наступні роки побачила в Порошенкові непоступливого, вправного противника (особливо у організації країн світу санкцій для неї, у створенні внутрішньоукраїнського опору русскому міру, будівництві армії та її озброєнню) і вирішила активізувати опозиційні сили в Україні, пяту проросійську колону і залежні ЗМІ проти нього.
Розпочалася тривала системна атака по руйнуванню образу проукраїнського і пронатівського президента.
2. Змова олігархату, який значно втратив фінансові і політичні позиції. Підключення їхніх ЗМІ і найнятих політологів-політтехнологів-експертів та ключових фігур, ломів та авторитетів з різних діялянок життя по сіянню сумнівів, зради, песимізму, нападок включно із ненавистю на останньому етапі.

3. Обєднання зусиль опозиційних фігурантів майбутньої президентської виборчої кампанії по дискредитації Порошенка із використанням фактів з його помилок. Начіплювання ярликів, зневаги, паплюження, чорна пропаганда.
4. Втягування у праймову стрілянину по “шоколадному баризі” із телеканалів не тільки як по владі а й по Україні (чого варта отруйлива пані Влащенко, безвилазно присутні на 112-му Рабінович, Гордон, Червоненко, Лавринович, Пальчевський) мільйонів телеглядачів, активістів та “незрячих ідіотів”, перетворення їх на співучасників руїнництва.
Змагалися між собою у цьому валі одіозності ще НьозВан, 24, Інтер.
5. І паралельно просування в лідери народних симпатій, очікувань, перемін та дешевого життя “таємничого німого” – клоуна Зелєнського на 1+1 й інших телеканалах.

Чому так заворушилися і обєдналися проти Порошенка русскі, олігархи і опозиціонери?
Не тому, що нічого не робив, що не було результатів, таким би Порошенко влаштовував всіх – від Путіна до Коломойського і Тимошенко та відійшов би публічно знищений як Ющенко.
Не тому, що був проросійським – Кучму особливо не чіпали. Тому що Порошенко, “хунта” руйнували їхній світ в Україні (русскіє с украінцамі ужє нє помірятся нікогда), від нього цього не очікували, здавалося він прогнозований і запрограмований на слухняність і це не вкладалося їм в голову. Вийшов з-під контролю. Продався заходу.
Порошенко перестав грати ігри у багатовекторність, яка по-суті була проросійськістю.
Декомунізація, повернення українськості церкві і армії, підтримка мови, музики, кіно, визнання ветеранів ОУН воюючою стороню, НАТО та ЄС – це повний протиросійський пакет і удар по звичному совковому самопочуттю обивателя.

Це була робота Порошенка на Україну.
Але, водночас, було відштовхування від себе значної частини електорату, який проголосував за нього у 2014-му. Цей електорат не хотів змінюватися у темпах змін, які проводили Порошенко, більшість ВР і уряди. Електорат хотів, щоб залишалося все “як було”. І Порошенко, як прагматик, бачив це. Але вирішив ризикнути, пішов на не популярні кроки і від цього електорату відірвався.
З цим електоратом і надалі будуть ті ж клопоти.

Совки завжди хочуть патронажності, страхуються ковбасністю, не люблять змінюватися і надалі не хочуть української України.
Цей електорат з незрозумілих причин перейшов саме до Зелєнського, голосувати за якого – політично німого, підстав не було.
Голодуючих немає, війна далеко – снаряди не літають – можна й помріяти про свій старий проросійський і милий та зрозумілий світ.

Перелік і огляд недоліків, вад, у політиці Порошенка, які дали підстави для винищування його образу противниками і відвернення від нього чисельного електорату є окремою темою. Найважливішою з цих тем є корупція.

Патріоти України підтримували на цих виборах Україну і Порошенко в цьому процесі був реальним проукраїнським кандидатом. Був альтернативою новоросійству, на ділі міг протистояти захопленню влади в Україні повзучим реваншизмом.

Сергій Жижко

рек