SECOND-USA
23.07.2019
Breaking News

«ТРЕБА ЇХАТИ ДО ЛЮДЕЙ…»

«ТРЕБА ЇХАТИ ДО ЛЮДЕЙ…»

            Такий висновок зробила дружина Олександра Середюка, коли він розпочав експедицію по перевезенню старої дерев’яної школи із села Вишеньки Любомильського району в експозицію просто неба Музею історії сільського господарства Волині-скансен, що в селищі Рокині Луцького району.

 

            -Тобі щось пороблено і задавнено,- дорікала вона йому, як він вдруге організував перевезення залишків демонтованої школи. А потім взявся за облаштування чергової стародавньої хати, яку перевіз з села Теклине Камінь-Каширського району.

-Де ти гроші візьмеш, коли обласна рада так скоротила музею фінансову дотацію, що вистачає лише для одного сторожа?- продовжувала Ганна Яківна. –Ось платіжка прийшла з «Волиньгазу» і попередження про відключення в разі несплати!

Я й сама дивувалася його наполегливості і професійному фанатизму улюбленій справі. Адже над цим музеєм Олександр Миколайович працює уже 40 років!  Понад десять архітектурних споруд перевіз і установив він на березі Рокинівського ставка без залучення державних коштів. Не збудував собі хати, не купив авто, не давав дружині зарплати понад десять років, а всі гроші вкладав у музей-скансен. Тепер цей музей став окрасою і об’єктом міжнародного туристичного маршруту. А нині взявся за глобальну і відповідальну справу – оформити новий зал музею площею близько 100 квадратних метрів – «Історія сільського господарства краю за радянської доби і незалежної України» у центральній експозиції музею.

А так як кошти на ці плани не було виділено, і навіть тих, що були затверджені Регіональною програмою розвитку культури, мистецтв та охорони культурної спадщини 2016-2020рр.», депутати Волинської обласної ради зняли з невідомих причин (20.12.2018р.), то всі витрати взяв на себе і цього разу директор музею. Та й ще мусив сам тепер сторожувати, заливати з волонтерами фундамент на піч та грубу у новій хаті, яку планує відкрити для показу на День музеїв.

Ввечері, коли прийходить додому, дружина, яка ще минулого року працювала старшим науковим співробітником Музею, сварить його, як малу дитину:

-У тебе ж спина грижа від тих балок і брусів, ти уже ногу тягнеш як дід! Тобі ж двосторонню пахову грижу підшивали, диски вправляли на хребті і лікар сказав, щоб більше стакана не піднімати, а ти пупа рвеш, як молодий! Воно тобі треба, коли нашій владі цей музей не потрібен?

-Їдь до людей! Бо точно тобі щось пороблено і задавнено,- підсумувала вона, дивлячись на його стомлене обличчя.

Але я думаю, що він не поїде ні до знахарок, ні до екстрасенсів ні до  чаклунів. Він сам, як знахар-характерник, так як володіє сакральними методиками козацьких характерників. Вміє розганяти хмари, ходить босоніж по розбитому склу і розпеченому вугіллі, купається у холодній водоймі круглий рік. До нього приїжджають люди з фізичними і психічними проблемами і він вміє навертати їм здоров’я, очистити ауру, вигнати сутностей (бесів) тощо.

 

Я переконана, і вірю, що і цю фінансову кризу, яка скотилася на музей із спланованої рейдерської атаки «доброзичливців», чи з профанації місцевих піарщиків, Олександр Миколайович переживе і переможе, щоб здійснити свої плани у збереженні культурної спадщини України.

 

Ольга Рогова,

головний зберігач фондів музею