ГЕС має дві греблі на двох паралельних, розділених горами річках

В Закарпатті є гідроелектростанція, яку ви ніде в Європі не побачите.

Її інженерне рішення унікальне.

ГЕС має дві греблі на двох паралельних, розділених горами річках, що несуть свої води вниз до кордону з Румунією. Потужність тої греблево-дериваційної ГЕС- 27 000 кВт, а щорічне виробництво електроенергії в середньому (залежно від рівня води в річках) 123 млн. кВт/годин.

Спочатку вщент розбитою дорогою (Т0720) від селища Буштино (на румунському кордоні) ми проїхали вверх у гори через села Драгово, Вільшани і Мерешор, вздовж майже всього русла річки Тереблі, до мальовничого села Колочава.

Перевалюючись через ями бачили греблю, але навіть не зрозуміли її зв’язку з якимсь енергетичним об’єктом.

Для себе я лише відмітив, що села від кордону до греблі якісь занедбані, а від плотини, вище у гори, туди де річка Теребля ще не впадає у водосховище і лишається чистою як сльоза, села надзвичайно красиві та туристично привабливі.

Гребля накопичувала воду річки Тереблі у її середній течії і створювала водосховище, мету якого я відразу не зрозумів.

Якщо з Колочави через село Синевир і однойменний перевал переїхати у селище Межгір’я і почати рухатися паралельною дорогою (Р21) назад у напрямку румунського кордону (~40 км. до міста Хуст) то ви поїдете вздовж іншої річки (паралельній р. Тереблі), яка має назву Ріка.

В середній течії р. Ріка вам відкриється дещо незвична картина: ще одна грабля і гідротехнічна споруда, яка нагадує величезний трубопровід, прокладений з гори до ще одного меншого водосховища.

Поряд стоїть доволі красива будівля, як виявилося, машинного відділення ГЕС. Туди можна потрапити через міст і все подивитися.

Разом всі ці споруди і утворюють Теребле- Ріцьку ГЕС.

Ідея її побудови належить італійському інженеру Мілісні і угорському енергетику Міклошу, колишнім південним Австро- Угорщини ще до початку ІІ Світової війни. З часу побудови її після війни минуло 62 роки.

В 1940-1941 pp. Мілісні і Міклош зробили проект і почали роботи та не встигли.

У проекті вони задіяли енергію відразу двох річок, використавши різницю рівнів їхньої течії через гору що їх розділяє. Побудувавши дериваційний тунель, за проектом річки з’єднувалися, а різниця у висоті використовувалася як природній енергетичний ресурс.

Ідучи вздовж Тереблі ви навіть не уявляєте, що вона тече на 210 м вище сусідньої р. Ріка! Гора між ними шириною 4 км не дає побачити цю різницю.

Скориставшись дармовим проектом , в 1949 р. у гірські села Нижній Бистрий та Вільшани приїхали інженери з СРСР, знайшли найвужче місце між річками (4 км) і почали будівництво тунелю з обох боків відразу.

Швидкість води в трубі (18 куб.м./с) була достатньою для доволі потужної ГЕС на 3 турбіни.
Пробурений тунель закінчується (на фото) 350-метровою металевою трубою під кутом 37°.

Трубу і частину обладнання замовили у Фінляндії, тож все служить донині. Турбіни наші, начебто. Хоча… Словом, це інша тема…

У 1957 році у горах випало 1,5 метра снігу, потім почалася сильна злива і відразу за зливою відбувся землетрус 5 балів, але він нічого не зрушив. За 55 років нічого міняти не доводилося.

Водний шлях для спуску лісу після закінчення будівництва гідроелектростанції зник.
Транспортувати ліс стали за допомогою потягів і автомобілів
Тереблянське водосховище (24 млн. куб.м. води, 80 га., глибина 8 м, довжина 10 км, ширина – 100 м.) для ГЕС було споруджене в 1955 році.

В СРСР планували тут побудувати і атомну електростанцію (160 гектарів холодної води мали за тим проектом охолоджувати реактори), та хвалити бога, не встигли.

Дивна річ- кошти, витрачені на будівництво, повернулися вже за 7 років після того, як ГЕС запустили у 1956 р.

Цей досвід можна розвивати і продовжити в Україні нині (за певних умов, про які наприкінці) або у наступному на інших гірських річках Закарпаття, коли цей регіон потребуватиме більше енергії або коли Україна увійде в ЄС і стане частиною загальної еко- і енергосистеми союзу.

Теребле-Ріцька ГЕС є єдиною у Європі, яка при виробництві енергії використовує можливості відразу двох річок. У країнах ЄС гірських річок вистачає, АЕС закривають, про цей проект і досвід чомусь забули.

Ми також від низу до верху і назад проїхали вздовж річки Тересва, ще одної не менш повноводної, паралельної до двох вже згаданих вище.

Від села Усть Чорна https://uk.m.wikipedia.org/…/%D0%A3%D1%81%D1%82%D1%8C-%D0%A… до селища Дубове, де ми зупинилися у готелі, перепад висоти в течії Тересви 160 м. (з 530 до 370 м), а від села Усть Чорна до однойменного смт Тересва https://uk.m.wikipedia.org/…/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81… річка знижується аж на 321 м.

6 метрів на кілометр річки довжиною всього 56 км енергетики зареєстрованої (чомусь аж у швейцарському Цюриху) «дочки» Державного підприємства зовнішньої торгівлі «Укрінтеренерго»- компанії UKRENERGY HOLDING AG, оцінювали у майже 773 ГВт.год./рік. Ці енергетики не відомі, а компанія зареєстрована як постачальник послуг з торгівлі електроенергією, енергоаудиту та підтримки клієнтів у Європі.

За їх розрахунками звичайна каскадна електростанція (4 об’єкти 6 МВт кожний) мала би потужність 24 МВт.

На перший погляд, все виглядає круто і просто, якби не ризики екологічних наслідків для річки (знищення її флори і фауни) та нові проблеми для заповідного регіону, що має величезний туристичний потенціал саме через первозданність своєї природи.

Всім місцевим зрозуміло, надлишок енергії буде проданий за кордон. Енергія потрібна і для туристичного розвитку краю, але хто сюди приїде, якщо тут не буде звичної краси.

Як бути в цьому випадку?

Загалом, як з’ясував, громади Закарпаття захищають свої річки від забудови гідроелектростанціями. Наприклад, планувалося побудувати ряд каскадних гідроелектростанцій в межах або поблизу сіл Березово, Горінчево, Кошелево та Липча, але людям вдалося зупинити проект- тут їх підтримав Геннадій Москаль.

У Тячівському районі припинено плани майбутніх гідроелектростанцій в селах Бедевля, Біловарці, Ганичі та Калини. Громада не підтримала будівництво станції.

Мукачівська міська рада дала дозвіл на розроблення проектної документації для будівництва каскаду малих гідроелектростанцій на річці Латориця (в межах м. Мукачево). Що вирішила громада Мукачева мені не відомо.

Річки Закарпаття мають енергетичне майбутнє якщо вдасться розробити державну програму розвитку відновлювальної енергетики і знайти компроміс між «зеленим тарифом» та потребами місцевих громад до енергонезалежності та збереження навколишнього середовища.

Українська державна програма симулювання виробництва «чистої енергії» (з прив’язкою «зеленого тарифу» до курсу €) затверджена лише до 2030 р.

Виробниками «зелений тариф» може використовуватись протягом 10 років з моменту встановлення.

Тобто час, за який малі гідроелектростанції (МГЕС) мають повернути вкладені кошти і стати прибутковими для них замалий- це очевидно. Та якщо задіяти дійсно цікаві проекти (як вищенаведений, зразка 1939-го року), а не тупі каскадні МГЕС що вбивають флору і фауну річок, реалізуються без екологічного контролю і за якими стоять корупційні схеми, то все реально працюватиме і окупиться і без зеленого тарифу та бюджетних дотацій.

Бюджетні гроші мають використовуваватися лише на покриття відсотків за кредитами у ті проекти на річках, які дійсно є зеленими, екологічними та нестандартними.

Volodimir Bondal

рек