SECOND-USA
24.05.2019
Breaking News

Марко Вовчок сказала і про своє покоління, і про людську природу загалом

Ця неймовірна жінка змогла досягнути всього – слави, визнання, захвату своїх видатних сучасників.

А любовні історії Марії Маркович захоплюють не менше, ніж її знамениті романи. Вона обрала чоловічий псевдонім – Марко Вовчок.

Однак обстоювала власну жіночу свободу й право вибору навіть тоді, коли патріархальні приписи вважалися незрушними й вічними.

У річницю народження згадуємо першорядного класика української літератури, емансипантку й послідовницю Жорж Санд.

Золотий браслет від Шевченка

Доля від початку ніби була неприхильною й навіть жорстокою до неї. Марія Вілінська народилася 22 грудня 1833 року в збіднілій російській дворянській сім’ї, росла у домі тітки на правах бідної родички.

Така собі маргіналка-Попелюшка. Їй усе зауважували, щоб менше читала й задумувалася, бо, мовляв, від того вже зморшка на лобі з’являється – хто ж тоді заміж візьме…

Проте дівчина знала, чого хотіла. Саме в ті роки яскраво сяяла на європейському літературному небосхилі зірка Жорж Санд – романістки й емансипантки, котра захоплювала своєю зневагою до умовностей.

Це вона, між іншим, однією з перших почала носити штанний костюм і переконалася, що чоловіча мода дуже зручна й гарна.

Тож у далекому від Парижа російському Орлі сімнадцятирічна Марія відмовляє заможному поміщикові, що просить її руки, втікає з дому тітки, гранд-дами місцевого великосвітського товариства, й одружується з політичним засланцем – українським етнографом Опанасом Марковичем.

Той відбуває кару за причетність до київського Кирило-Мефодіївського Товариства. Фактично, вона використала єдиний шанс визволитися з-під опіки й узяти відповідальність за своє життя у власні руки.

Маючи виняткові здібності до мов, досконало опанувала українську і зважилася змінити національну ідентичність.

Свої перші проби пера надіслала визнаному метру – Пантелеймону Кулішу. Той оцінив прозу невідомої дебютантки дуже високо, сприяв публікації, а після першої ж зустрічі безоглядно закохався у свою підопічну.

Однак взаємності не добився. Як дотепно охарактеризував проблему їхніх інтимних стосунків Віктор Домонтович, Куліш хотів, щоб обраниця належала тільки йому, а вона воліла належати лише собі.

Виходить збірка прози, одразу ж з’являється і російський переклад. Вона стає улюбленицею петербурзьких літературних салонів. Після появи “Народних оповідань” авторка, що називається, прокинулася живим класиком.

Тарас Шевченко, прочитавши її тексти довгою дорогою із заслання, пише знамениту присвяту, називаючи Марко Вовчок своєю “донею”, яку виблагав у Бога як “кроткого пророка” для України.

А особисте знайомство тільки посилило його захват. Аби засвідчити свої почуття, подарував Марії Олександрівні золотий браслет.

Від Куліша до Тургенєва

Проте вона подобалася, поки не порушувала горизонт очікувань сучасників. Так, Куліш сподівався, що “мовчуще божество”, як він її називав, – традиційна ж таки роль для жінки, будь вона тричі талановитою! – зостанеться йому вірною з вдячності за промоцію книжки. А вона натомість відповідати стандартам зовсім не збирається.

Невдовзі кидає набридлого Куліша і їде за кордон з Іваном Тургенєвим. Цей першорядний російський романіст, котрий здебільшого жив у Франції, був захоплений жінкою.

Він переклав з української її повість “Інститутка”, і публікація в провідному петербурзькому журналі неймовірно сприяла популярності. А в Парижі увів Марію Маркович у своє коло, познайомив із видавцями.

З чоловіком Марія “роз’їхалася” – так тоді називалася цивілізована форма розлучення. Вона тепер живе тільки з літературних заробітків, із гонорарів за белетристику, дорожні нариси, переклади, статті.


У Франції почувалася дуже комфортно. Її друзями стають найвидатніші з-поміж російських емігрантів, як-от Олександр Герцен.

Повість Марка Вовчка “Маруся”, історія хороброї дівчинки, яка допомагає запорозьким козакам у бойових акціях, стала класикою французької дитячої літератури, витримала у Франції понад сто перевидань.

Після заборон українського книгодрукування починає писати російською. Її автобіографічними романами захоплювалися. Проте особисте життя обурювало навіть приятелів. Тургенєв та Герцен застерігали в листах, що не можна йти такою “непевною” доріжкою, що плітки зруйнують кар’єру.

Проте Марія Маркович на пересуди не зважала. Багато писала, подорожувала, зваблювала чоловіків. І завжди якнайпильніше опікувалася сином.

Між іншим, Тургенєв, неодружений світський лев, не без гумору згадував, як довгою дорогою під час спільної подорожі з Петербурга до Берліна, мусив у тряскому диліжансі все тримати на колінах і якось бавити малого сина своєї супутниці. Богдан став математиком, усе життя зоставався для матері найближчою людиною.

Повернувшись до Петербурга, Марія Маркович засновує журнал перекладної белетристики. Паризький приятель Етцель так оперативно пересилав гранки, що романи популярних прозаїків виходили майже одночасно в Парижі і в Петербурзі.

До того ж Жуль Верн надав їй ексклюзивне право перекладати його тексти, захоплений і самою чарівливою іноземкою, і її літературним стилем.

Романи в Росії

У Петербурзі в Марію закохується Дмитро Писарєв – кумир російських нігілістів, літератор і революціонер. Він доводиться їй молодшим кузеном, їхні сім’ї дружили.

Пристрасть захоплює обох безоглядно. Чи не прагнучи втекти від пильних очей (і столичних пліток), їдуть відпочивати в Дубулти, на знаменитий курорт.

Тут і сталася трагедія, що змінила її життя. Двадцятисемирічний Писарєв тоне у морі. З вершини щастя – у прірву неперебутного горя. Ця історія і змусила шукати тихої гавані та спочинку від потрясінь.


У якийсь момент вона вочевидь втомилася від невпинної боротьби і вирішила спробувати традиційну жіночу роль.

Прийняла пропозицію молодшого за неї красеня Михайла Лобача-Жученка і поїхала з чоловіком до далекого Нальчика. Писала в цей період мало, виховувала онука.

Захопленому революційними ідеями синові не вистачало на дитину ні часу, ні уваги. Тож Марія Олександрівна забрала хлопчика і офіційно всиновила. Цю родинну таємницю розкрили аж через багато десятиліть.-https://www.bbc.com/ukrainian/blogs-46645700

Її найкращі тексти стали незаперечною класикою. Марко Вовчок сказала і про своє покоління, і про людську природу загалом щось таке, чим захоплюємося й сьогодні.

А її біографія зосталася історією успіху, вибореного за найнесприятливіших обставин.