SECOND-USA
19.03.2019
Breaking News

Як завжди, будемо знов бажати собі змін на краще

Скажи, про що ти мрієш, і я скажу, хто ти.

“Скоро новий рік!” – думає кожен з нас. Як завжди, будемо знов бажати собі змін на краще. Такий знайомий, крім щастя-здоров’я, набір – добре оплачуваної та цікавої роботи, вивчити мову, здобути другу освіту, навчитися чемно відмовляти, схуднути чи прийняти себе такими, якими є, не нервувати, не перейматися чужими проблемами, з кимось помиритися, від когось відійти…

Тільки от, здається, минулого разу те саме подумки перераховували під бій годинника. Та мало що з того справдилося. І так вже не один рік поспіль.

Хтось виправдовується, мовляв, рік був важкий: ремонт, дитина пішла до першого класу, у чоловіка криза середнього віку. Дехто скептично зазначає, що від себе не втечеш.

“Народна мудрість” опирається змінам, певно, щоб люди навіть не насмілювалися жити не так, як їхні батьки й дідусі. Тут і про яблуко від яблуні пригадується, і що кожному птаху – своя гілка. Особливо ж про теля, котрому навряд чи вдасться вовка з’їсти. Тому безглуздо й хотіти.

Але ж ми хочемо. Навіть більше – якби люди не зазіхали на нездійсненне, не мали б ми усіх тих див прогресу, які вже давно стали буденністю.

Від минулого не втечеш, йому можна подякувати


Психологи вважають: те, що одним вдається втілювати мрії у реальність, іноді самим при цьому кардинально змінюючись, а іншим – ні, великою мірою залежить від ставлення до власного минулого.

Всі ми родом із дитинства. А воно, на жаль, не у кожного асоціюється винятково із теплом батьківського дому. А часто – з травматичним досвідом неприйняття, приниження, відвертого буллінгу, самотності, безнадії.

Добре, якщо батьки розуміли й підтримували. Але так буває не з усіма. Ви можливо не здогадуєтеся, як багато серед нас тридцяти-сорокарічних людей, котрі й досі почуваються дванадцятирічними, яких ображали у школі, насміхалися з них, а вони нічого не могли вдіяти.

Це видно по їхній згорбленій поставі, погляду, який уникає зустрічі, тихому голосу, бажанню бути непомітними. Такі радше дбають про збереження власного комфорту і безпеки, ніж про якісь там досягнення.

Адже, коли чогось прагнеш, робиш щось нове, можеш викликати заздрощі, роздратування, опинитися в центрі уваги. А це для людей з низькою самооцінкою просто нестерпно.

Попри те, що минулого вже немає, а майбутнє ще не настало, мало кому вдається насолоджуватися не таким вже й поганим сьогоденням.

Якщо постежити за власними думками, з’ясуємо, що ми або вкотре мимоволі перебираємо болісні переживання, або непокоїмося, чи все в нас вийде, як запланували. І що робитимемо, якщо хтось захворіє, не буде грошей, кудись або чогось не встигнемо.

Навіть дивно, як ми зі своїми страхами і вічним невдоволенням собою дожили якось до нашого віку, і нічого такого з нами не сталося.

Але навіть цей залізобетонний аргумент мало кого переконує припинити витягати із шафи підсвідомості власний болісний досвід.

Актори однієї ролі


Навіщо це робимо? Це наш інстинкт самозбереження посилає сигнали у мозок: пережите нами погане не мусить повторитися. А значить треба його запам’ятати і вберегтися від подібного.

Але насправді така залежність від минулого, постійне його тримання в голові не рятує, а поглиблює переконання в тому, що ми, наприклад, невдахи. Бо збанкрутувала заснована нами фірма. Або боягузи, бо колись не наважилися стрибнути з висоти у річку, і всі з нас сміялися. Або негарні, нерозумні, бо у ніжному віці хтось нам про це сказав. Тим більше, якщо це були наші батьки.

Одна дуже гарна навіть у свої немолоді роки жінка, котра, щоправда, так і не вийшла заміж, розповідала, що коли вона щойно приїхала до великого міста зі свого села, на першому ж студентському вечорі почула, як столичний хлопець сказав за її спиною: а ця нічого так, тільки виглядає немов із сільського клубу.

З того часу в неї було багато залицяльників. Але щойно стосунки ставали серйознішими, вона “зникала” без попередження. Мовляв, у коханого спаде з очей полуда, він побачить тавро “із села”, покине її, і знов буде боляче.


Таких історій безліч. Здавалося б, як необережне слово може вирішити долю! Але на долю вплинуло не слово, а те, що наша героїня, згадуючи знов і знов неприємну ситуацію, “грала” роль скривдженої гордині, аж поки не ототожнила себе із нею повністю.

Ще й отримувала певну моральну компенсацію через помсту ні в чому не повинним чоловікам. Із захватом розповідала, як вони потім за нею бігали, благали пояснити, в чому їхня провина. Але вона була непохитною.

Сам собі режисер

Існує стереотип, мовби ми – це наш колишній досвід, а наше майбутнє походить із минулого. Аякже – що посієш, те й пожнеш. Насправді, це особливість людського сприйняття – все пов’язати між собою, пояснити. Так легше знайти, а радше – вигадати сенс свого буття.

Отже, наше уявлення про себе будується на колишньому, часто негативному досвіді. Воно, теж далеке від ідеалу, заважає повірити у власні сили, а значить щось насправді змінити у своєму житті.

Щоб не залежати від минулого самим і не узалежнювати від нього власне майбутнє, пропоную під ялинкою одного разу детально пригадати свій травматичний досвід. Проаналізувати, чи було у вашому характері чи поведінці щось таке, що могло його спричинити. Якщо так, то чи позбулися ви вже тих рис у собі. Якщо ні, нехай саме це й буде вашим завданням на наступний рік.


Якщо ж вас, наприклад, принижували, а ви не могли опиратися, бо були маленькими, згадайте, що вам вже тридцять п’ять, а не дванадцять, і ви цілком зможете захиститися.

Ті, кого вважали некрасивими або нерозумними, можуть “зробити себе” самі – ми бачимо безліч прикладів. Бідним ніхто не заважає заробити багато грошей.-https://www.bbc.com/ukrainian/blog-psychologist-46640169

Отже, та частина вашої особистості, котра боїться повторення травматичного досвіду, може заспокоїтися. А ви не будете вже асоціювати себе із приниженим, ображеним, невдахою. Згадуватиме щось погане просто як факт, без емоцій, оцінок і ототожнень.

Це дозволить відчути впевненість у собі, а головне – прибере на вашому шляху до кращого майбутнього перешкоду у вигляді неприємного досвіду у минулому. Тоді й почнуть збуватися мрії.