500 років тому, кортики були звичайною бойовою зброєю

З матеріалів Нюрнберзького процесу зникло чимало цікавих документів. Як виявилося, американські спецслужби, зрозумівши рівень наукових розробок німців, зробили все, аби врятувати основних співробітників одного з найзагадковіших інститутів СС «Аненербе».

8 серпня 1946 року, на процесі допитали штурмбанфюрера СС полковника В.Зіверса, який входив до керівництва інституту. Полковник заперечив причетність його структури до масових вбивств, почавши розповідати про Шамбалу, Агарте, містику… Згадував керівника закладу доктора Хільшере. Зіверса повісили, а перед стратою, до нього завітав… Хільшере! Кінці цієї історії слід шукати в Штатах.

У 20-х роках ХХ століття, до Берліну приїхали дивні філософи з Тибету. Зустрічалися з нацистами. Саме вони, пізніше стали першими співробітниками «Аненербе» (Спадщина). З 1931 року, німці почали регулярно їздити в Непал, Тибет, відвідували монастирі, піднімалися в гори. Існує версія, що на одному з піків встановили потужну радіостанцію для зв‘язку з Японією…

Як стало відомо, потрапити в інститут було важко. Крім базових знань, треба було пройти кілька спеціальних іспитів. Голим хвилину протриматися проти зграї розлючених псів. Власноруч підірвати легку гранату, закріплену на касці, одягненій на голову. Зняти шкіру з живої кішки, не пошкодивши їй очей…

Ми починаємо розуміти, що саме співробітники «Аненербе», були причетні до розшуків гігантських скарбів, відомих під назвою «Золотий запас Кубанської Народної республіки». Німці вивчали традиції козаків-характерників на Кубані.

Розслідування, в якому, крім українських журналістів, що дізнаються про події далеко не першими, і не про все, задіяні спецслужби десь 6-7 країн…

Ми отримали фотографії колекції кортиків, що належали онуку останнього отамана Кубанського козацтва царських часів, Валерію Бабичу. Чимало членів цієї родини служили у німців і могли бути причетними до кількох таємних експедицій СС і «Аненербе».

Отож, 500 років тому, кортики були звичайною бойовою зброєю. Користувалися ними моряки, що було зумовлено тактикою війни на морі. Часто кортиками ставали зламані шаблі – зброя у всі часи коштувала дорого…

Десь з ХУІІІ століття, кортик офіційно стає парадною зброєю морських кадетів, унтер-офіцерів, офіцерів.

З ХХ століття, коли почали бурхливо розвиватися нові види військ, кортики опинилися і на їхній формі.

У 1930-40 роки, лідером у розробці і виготовленні кортиків стала Німеччина. Гітлер мілітаризовував країну, тому понад 100 організацій мали форму, а офіцери – кортики.

Після війни, всі речі з нацистською символікою масово знищували. Тому, нині, ціна на них дуже висока.

Нагадаю, що вищі чини СС, крім кинджалу, носили ще спеціальний срібний перстень.

Все мало містичну символіку, таємні знаки, розроблені вченими з «Аненербе».

Кортики Верхмату були зразка 1935 року. З клеймом Carl Eickhorn.

Морські офіцери отримали кортики зразка 1938 року.

Кинджал СС зразка 1933 року з написом на клинку «Моя честь – вірність». Носили всі члени СС.

Були кинджали Націонал-соціалістичного моторизованого корпусу.

Кортики Люфтваффе, інших військ.

Поліцейські, пожежники, лікарі…

Наші пошуковці, археологи, часто знаходять кортики на місцях боїв. Чимало українських музеїв мають досить непогані колекції цієї зброї, біля якої постійно затримуються відвідувачі.

Потужні зібрання мають приватні колекціонери багатьох країн…

Гарно продається подібна зброя на аукціонах і в салонах.

На жаль, в Інтернеті дуже мало якісних детальних фотографій. Вже виготовлено чимало підробок і реконструкцій.

Тож редакція міжнародного козацького журналу «Нова Січ» вирішила оприлюднити світлини справжніх кортиків рейху, з сімейної колекції В.Бабича, для загального огляду.

На щастя, цю частину колекції вдалося врятувати від викрадення російською розвідкою, нині вона зберігається в надійному місці в США.

А наші пошуки продовжуються.

Ось і довгоочікуваний німецький слід. Зразу «Аненербе», містика, таємні знання тамплієрів, Шамбала і секретні вміння козаків-характерників, якими, крім усього іншого, дуже цікавилися у гітлерівській Німеччині…

Віктор Тригуб, редактор журналів «Нова Січ» і «Музеї України»

рек