SECOND-USA
15.11.2018
Breaking News

Мистецтво на службі в бунтарства

1968 рік є кульмінаційним моментом продуктивної епохи в мистецтві. У той же час він став провісником закінчення політичних і художніх утопій.

1968 рік – знаковий у післявоєнній історії багатьох країн світу. Він став кульмінацією протестної хвилі, яка походила зі студентського середовища і охоплювала різні сфери суспільного життя, у першу чергу політику і мистецтво. П’ятдесят років потому в Німеччині активно згадують цей рік, розмірковуючи про його витоки та ті наслідки, які він залишив у європейській і світовій історії.

Мистецтво шістдесятників

Одна з культурних подій, присвячених цьому року, виставка “Спалахи майбутнього. Мистецтво шістдесятників або влада безвладних”, проходить з квітня по серпень 2018 року в музеї сучасного мистецтва імені Петера та Ірене Людвіг в Ахені. Експозиція прагне показати, як художники своїми роботами реагували на протестний рух 1960-х і які художні засоби вони використовували, повстаючи проти авторитарних структур і покоління своїх батьків, в якому багато хто ще залишався вірним нацистській ідеології. Виставка простежує критику капіталізму в мистецтві того часу, а також відповідь художників на святенницьку сексуальну мораль і закостенілі уявлення про гендерні ролі.

Один з експонатів виставки, картина “Травень 1968-го” італійського художника-реаліста Ренато Гуттузо (вона зображена на фото вгорі сторінки), читається як підручник з історії. Сцена з однією з найвідоміших фотографій XX століття, знята американцем Едвардом Адамсом у розпал війни у ​​В’єтнамі, показує поліцейського, який розстрілює впритул партизана. Поруч Ренато Гуттузо зобразив Мартіна Лютера Кінга, якого душить Ку-клукс-клан. У центрі картини – барикади, по один бік яких, на передньому плані, демонстранти, що несуть червоні прапори, а по іншу – хмарочоси і дорогий автомобіль як символи капіталістичної системи.

Абсурд зі смислом

Картина реаліста Ренато Гуттузо здається простою для розуміння глядача. 1960-ті роки, проте, породили течії, які відкидали усталені прийоми та уявлення у мистецтві і пропонували радикально нові художні форми. Однією з таких течій був рух Fluxus.

Марта Рослер, За чищенням гардин із серії Прекрасний будинок: Як війна приходить до нас додому, 1967-1972 роки Марта Рослер, “За чищенням гардин” із серії “Прекрасний будинок: Як війна приходить до нас додому”, 1967-1972 роки

Рух Fluxus (що в перекладі означає “потік життя”) виступав за злиття різних форм мистецтва, таких як театр і перформанс, музика і поезія, виконання яких доповнювалося різноманітними, часом такими, що видаються абсолютно абсурдними, руками  та діями. Вистави в дусі Fluxus повинні були активізувати фантазію глядачів і розбурхати їх. Художники цього часу вважали своєю метою не виробництво артефактів для ринку, а прагнули донести до людей послання з політичним змістом.

Закривавлений ніс Йозефа Бойса

Яскравим представником Fluxus у Німеччині ставЙозеф Бойс (Joseph Beuys). Його портрет у повний зріст на виставці в Ахені нагадує про відомі на весь світ акції художника, які в силу своєї радикальності і новизни далеко не всім були до смаку. Одна з таких акцій відбулася в Технічному університеті Ахена (RWTH Aachen) 20 липня 1964 року, тобто рівно через 20 років після замаху на Гітлера, вчиненого графом Клаусом Шенком фон Штауффенберґом (Claus Schenk Graf von Stauffenberg). У залі, в якому зібралися 800 глядачів, кілька художників показували свій перформанс.

DW.COM

Тоді ще маловідомий Йозеф Бойс у цьому спектаклі грав музику, а під кінець дійства вирішив створити на сцені димову завісу, задля чого намагався провести хімічну реакцію з азотною кислотою. Щось у нього не вийшло, кислота пропалила одяг одному зі студентів, який, недовго думаючи, вдарив художника по обличчю, після чого той завдав кривдникові удару у відповідь. Закінчилася сутичка тим, що Йозеф Бойс раптом витягнув з кишені хрест і показав його публіці. Імпровізована акція авангардиста була відображена на фото, яке стало ще одним кроком на шляху художника до популярності.

Суперечлива епоха

1968 рік є кульмінаційним моментом надзвичайно продуктивної епохи, в якій домінувало мистецтво з елементами гри і художніх акцій, які переносять акцент з самого твору на процес його створення. Це мистецтво не було самоціллю, а слугувало засобом для створення нових ситуацій, які несуть у собі дух творчої свободи. У Німеччині рух молоді, за підтримки художників, зміг зламати закостенілі авторитарні структури в державі і суспільстві.

У той же час 1968 рік став провісником кінця епохи політичних і художніх утопій. 21 серпня 1968 року поклало кінець надії на демократичний соціалізм. У цей день війська СРСР та інших країн Варшавського договору увійшли в Прагу. Так була придушена “Празька весна” – період ліберальних реформ у Чехословаччині. Рух студентів у західних країнах розпався. У Німеччині з нього вийшло, у тому числі, терористичне угруповання “Фракція Червоної армії” (RAF).

Ольга Солонар, Наталія Мехед