КОНТАКТ НАУКИ І МИСТЕЦТВА – ВИМОГА ЧАСУ!

Аксіоматична думка: попри будь-які суспільні катаклізми – війни, революції, різнорідні кризи тощо – ділянка духовної культури, зокрема мистецтва, має невпинно розвиватися, а діячі з цього фаху – бачити, розуміти, відчувати і чути навколишній світ, шукати форми його відображення відповідно до вимог і запитів часу.
Беручи до уваги наукову діагностику стану світової (в тому числі й вітчизняної) естетики, маємо констатувати: вона – у кризовому стані. Та це не означає, що ми маємо сидіти, склавши руки, і чекати на кращі часи. Солідаризуючись із провідними вітчизняними філософами, зокрема Іваном Лисим (КМА), наголошуємо: для українських науковців цієї галузі «методологічна рефлексія у знанні про людську духовність, в тому числі про мистецький феномен, стає особливо актуальною, і це самоочевидно».

Автор має рацію, зауважуючи формально-умоглядний характер праць наших науковців-естетиків та мистецтвознавців як відповідних кафедр ВНЗ, так і музеїв. «…У цій галузі знання (коли навіть абстрагуватися від суто ідеологічних нашарувань і спотворень) труднощі пов’язані з тим, що когнітивна, споглядальна парадигма тут так і не була до кінця витіснена діяльнісною, котра в свою чергу, тільки примірялась до мистецької реальності, значною мірою залишаючись у полоні схем, догм і своєрідного апріоризму» (Іван Лисий)*.

Університетські науковці, – і це правда, – на жаль, відокремлені самоствореною «елітарною» келійністю. Витворюючи теоретичні опуси, вони залишаються самоізольованими від поточних мистецьких процесів. І їхня навчально-методична регламентованість не є виправданням… Їхні статті, есеї, реферати, доповіді, посібники тощо – лише для звітів кафедр, захисту дисертацій і набуття відповідних наукових ступенів… Відтак складається картина: науковці-естетики – самі-для-себе, а маловідома їм мистецька практика торує собі шлях самотужки і навпомацки.

Значно сприятливішими є умови у наукових співробітників музеїв, бо дослідження виставкових і фондових творів є частиною їхніх функціональних обов’язків, а відвідання провідних вітчизняних і зарубіжних галерей, студій, майстерень є обов’язковою і неодмінною фаховою практикою. Хоча тут варто зауважити, що кожний мистець (незалежно від стилю і напрямку його творчості) є інтуїтивістом. Тобто, працює так, як підказує йому розуміння, чуття, інстинкт та інтуїція. Але при цьому, від обміну думками, плідними міркуваннями в контактах із науковцями – не відмовиться.
Тож, колеги-науковці! До контакту з мистцями! З того неодмінно має бути щось користе і вартісне для обох сторін.
©Volodimir Piven

В.Півень, заступник директора з наукової роботи Донецького обласного художнього музею
*Посилання: Лисий Іван. Філософська і мистецька культура / Іван Лисий. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004

рек